від початку до кінця

У пошуках щастя.

У невеличкому селі під назвою Бісяси проживав був хлопчина Олесь.
Село так називалося, через забарвлення хатин, а Олеся Олесем назвали тому, що так уже батькам закортіло.
Жив хлопчина на радість Ользі та Олександру, батькам його, та й сестричку Олесю мав. Любили дітлати біля річки бавитися зі своїми однолітками. Найчастіше в халепу потрапляли з Іванком тітки Галі. Хороший він хлопець, як то кажуть "справжній друг", та не всі це помічають.
Колись біля тієї ж річки в Білясах чуть Василина не втонула, дочка баби Гані, то той же ж й Іванко її врятував. Було Василині на той час років сімнадцять, а Івану тільки чотирнадцять. Василині після того він усюди ввижався, та ніхто цього не знав. А сам Іван іже давно око на неї поклав, та залицятися незважувався, а тут аж життя врятував, здавалося йому, що це доля таку ситуацію влаштувала. Був він злий на неї, а якби йому не вдалося її врятувати, що тоді? Проте, все ж, зо робиться, те й на краще, воно і добре, що ближчими стали, може й є якийсь шанс із старшою дівчиною бути, хто зна...
От такий от Іван з Василиною. А історія наша про Олеся та його сімейку. Було хлопцю п'ятнадцять, а його сестрі Олесі лиш дванадцять, але це не заважало бути їм дружніми. З дитинства всюди разом були, тож вік не змінив їх ставлення одне до одного.
Так ось, наш Олесь також мав об'єкт симпатії. Звали її Олександра, донька тітки Єви й дядька Грицька. Жили вони по сусідству, разом виросли, нічого, наче й дивного немає, окрім того, що дівчині подобався двадцятирічний пияка з сусіднього села. Розбивало це серце юнакові, та він буде не він, якщо дозволить дівчині своєї мрії так життя своє спаклюжити. Все ж розумна чотирнадцятирічна красуня, із зразкової сім'ї, поряд з двадцятирічним пиякою, якого всі стороною обходять, якось не дуже милозвучно. Не знав хлопець, зо саме робити, та про те, щоб здатися й думки не було. Сказав він собі - "якщо вже не я, то точно не він" - після чого пішов думати, гадати, як серцю лівчини правильний шлях вказати. 
Успіхи його не найкращі, але й не із гірших. Все буде добре, певне.
Так ось, на рахунок Олесі. Дівчинка вона з цікавим характером, чи то перехідний вік так впливає на неї, чи то вона є така.Тож ось що - книги читає, а коли ? - ніхто й не знає, чого ж з батьками свариться, як через хвилину із обіймів не випустить, чоум видається то тихою, то галасливою, дивини в ній вдосталь, та це ще й близько не все. Закохуватись вона ніколи й не думала, не цікавили її такі речі, в той час, як її однокласниці вже обрали собі хлопців із старшокласників. Воа ніколи не розуміла їх. Завжди тусувалася із братовими друзями, хоч із однокласниками в неї ніяких складнощів не виникало, хіба рідко. 
Проте, братові з його любовними справами допомагає. 
На дівчину поклав око друг Олеся, ну і її теж - Василько. Хоча йому вже й шістнадцять скоро буде, і дівчат вродливих біля нього не мало крутиться, він набагато сильніше цікавиться цією неприступною,  але й водночас зовсім то й дружньою і тактичною, руденькою крихіткою. 
Як гадаєте, вийде щось із цього?
Цікава компанія, як гадаєте? 
Там, до речі, ще Миколка та Івасик присутні. Їм обом по чотирнадцять. На щасливий прочуд діти не мають шкідливих звичок, і взагалі, їх можна в приклад нинішнім дванадцятирічним, які курять за різними спорудами, можна ставити, а то геть бридке покоління росте, правда з деякими поодинокими виключеннями.
Що ж із цим світом через деякий час буде ... ?
Суцільний жах.
Нічого більше сказати. Хто врятує людство від занепаду?
А може, це вже кінець йому наступає?
Хто ж знає відповіді на ці прості, але водночас надто складні питання?
Можливо, комусь не вистачить сили це терпіти і вони переселяться у надскладні умови на Марсі й заснують там свідому цивілізацію?
Чи здружаться із вже існуючою, проте, нам зовсім невідомою?
Ніхто не знає, що станеться в майбутньому, але сподіваємося, що буде ліпше, аніж є.

Після короткого алегоричного, філософського відступу я продовжу свою розповідь. Проте, я надіюсь, що ви подумали про щось таке, до чого недодумалось все людство, адже ми всі індивідуальні, різні, аналогічно, що наші думки також. Тож, давайте більше свободи своїй фантазії. Не бійтеся її звільнити, хоча б для себе.

Так ось. Прикиньте, наші персонажі ті, яким не подобається оточення, особливо свідомість людей і вони загалом. Вони рахують, що світ на межі деградації. До того ж, вони цікавляться фізикою, а астрономією захоплюються, та у кодного з них особливі знання і здібності. Одного разу вони вирішили стати космонавтами, тобто мандрівниками у всесвітньому просторі.
Як гадате, в них вийде злійснити мрію, та заснувати на окремому куточку всесвіту хоч маленьку спілку собі подібних однодумців?

З початку моєї розповіді минуло п'ять років.
Олесь завоював Олександру за секретними порадами Олесі, яка на той час вже була в стосунках з Миколою, все ж Василькові не повезло. Цей красень лишився холостим. 
Івану, теж вдалося бути з Василиною.
Івасик, як був холостим, ним і лишився. Його все задовольняло, хоча дівчат до нього клеїлося, як до ліпки. 
Оце ж як там добре вміти відмовляти?

Ця компанія частенько лупилася, та ніколи не сварилася, дивина. Звісно, конфлікти, суперечки були, але все ж таки.

Отож, наші герої із глушини справді полетять у космос. Їх взяли добровольцями у дослідженні нової планети, яку виявили декілька років тому, але чомусь тоді ця інформація була доволі секретною.
Провели чимало досліджень, проте, людей на тій планеті ще не бувало.
Планету помітив у телескопі, який був дуже вдосконалений, чоловік. Отож, в назвали планету на його честь Дуфея.
Були припущення, що там є мешканці, та наврядчи вони б себе називали дуфійцями. Проте, звучить цікаво, чи не так?
Щоб ви розуміли, їх взяли із надзвичайними знаннями, трбто не просто так. Довелося їм добряче попрацювати. Було цікаво, було і через "не хочу". Пройшли вони чимало випробувань, перед польотом.
Та вони витримали і готові досліджувати незвідане. 
Вам, певне, цікаво, якого біса, ця розповідь не про Марс, так ось і відповідь - тому, що так вирішила істота, яка це пише, а остаточного твердження немає, ось і все, тож такі ось справи. . .
Всього, було 1000 людей, які летіли за 3000 млн км від дому, не знаючи, напевне, чи взагалі виживуть.
Перебували люди під час подорожі у п'яти гігантських ракетах. Так, технології надто зросли.

Дія відбувається у 2040 році, тобто початок цієї історії взагалі. 
Вибачте, що із запізненням повідомляю. 
Кортіло перевірити вашу фантазію. Знову...

Що ж... Летіли вони два роки.
Доволі тривалтй час, проте, якщо добряче подуиати, то навіть надто швидко. 
Отож, після прильоту вони зробили те що збиралися й планували довгий час на Землі. Мізерні умови для життя, були готові.

Але, сталося так, що через тиждень їхнього перебування там, Астероїд Вартес знищив їхню надію. Вони загинули. Саме так, усі ті, що хотіли, як краще вимерли на невідомій території всесвіту. Їхні сигнали, як про вдалий приліт, так і про загрозу не дійшли до Землі. 
Алк, якщо цього не враховувати, то цей тиждеть та два роки були неначе сон. 

"Так ось, що таке щастя"- часто говорили деякі з них, будучи в невагомості, та на новій території, яку так і не дослідили нормально.

Все ж таки, в деяких здійснилися заповітні мрії. Вони отримали незабутні почуття та спогади. Вдячними були долі, за такий космічний та насправді чарівний дарунок.

Тож... скажете мені хтось, що таке щастя?
Гадаю, для кожного цей термін значить щось своє. Ми відчуваємо по-різному, розуміємо по-різному  і живемо також... по-різному. 
Кожна істота особлива. Не можна говорити, що всі однакові, адже це була б цілковита брехня.