У пошуках Серця

Пошукаймо твоє серце в цьому лісі. Тобі лише здається, що ліс холодний і темний. Ти просто опустила руки. Простіше коли тобі ці руки зігрівають чи не так? Страшно рухатися самій, розумію. Всі бояться. У кожного свій ліс і бояться не дерев, а знайти шлях. Адже тут вже все так по-домашньому і затишно. Якщо тобі тут так добре і самій, нащо покликала мене на чаювання в таке моторошне місце. Хочеш переконати, що воно твоє? Це вдаване відчуття контролю. Ліс стане твоїм, коли ти знайдеш вихід, а допоки - це ти під владою лісу.

Але все ж таки, як я змогла сюди пробратися? Всі дороги замела хуртовина, що не припиняється. Напевно, пішла за сяйвом зірки. Ти її не бачила? Дивно, вона щойно тут пролітала. Її потрібно врятувати. Перервавши наше чаювання, я почала свій рух.

Ти залишаєшся тут? Ти так боїшся змін? Якщо врятуємо зірку, я обіцяю, що допоможу тобі знайти те, що ти загубила. Але потрібно поспішати, без магії вона почне згасати, як і твоє серце. Можливо, тому ти й не можеш зрушити з місця? Всередині немає нічого, щоб давало сил рухатися далі.

Але ти все ж недовірливо взяла мою руку, яку я вже довго тримаю, запрошуючи до чогось нового. Здається дивним, що ти не промовила ні слова за весь цей час. Ти настільки любиш владу? Вивчаєш мене, щоб знайти слабке місце, тому мовчиш? Боїшся, що як тільки заговориш, я дізнаюся всі твої таємниці? Інколи, слова не потрібні, щоб побачити пустоту в яку ти падаєш. Висмикуєш руку? Але я сильніше стиснула свою. Ти так боїшся втрати контроль, що не виносиш навіть натяку на невдачу? Але довіра - це також магія, яка необхідна, щоб билося твоє серце.

Ти ще не втомилася виживати на крихтах тепла? Ти взагалі колись дихала на повні груди? ... ти щось сказала? Раптом повернулась я на звук. Повітря застрягло десь посередині горла і твої слова більше схожі на шипіння. Можливо, якщо почнемо бігти кисень сам знайде шлях до легень? Головне, щоб не запаморочилося в голові від нового. Хоча, постривай. Я стишила свій крок. В цьому лісі не так багато чистого повітря. Я сама починаю задихатися від скорботи й самотності, що огорнули ліс туманом. Не дивно, що ти не можеш знайти вихід.

Але он, в далечині видніються спалахи зорі що помирає. Можливо, залишків її магії вистачить, щоб не зупинилося твоє серце. Буде шкода відпустити твою руку так і не почувши твого голосу. Чому ти зупинилася? Невже ніхто ніколи не хотів тебе вислухати? Чи тебе слухали, але не чули? Тому ти вирішила тримати обітницю мовчання? Можу уявити як тобі було тут самотньо. Ти не могла поговорити навіть зі своїми думками. Оскільки ти ще зі мною, обіцяю, що я вислухаю тебе в кінці. Я трохи необачна, дала вже дві обіцянки. Але я та, що вірить в магію. Хочу, щоб і ти повірила. Хоча б у мене.

Невже мої слова відгукнулися в тобі й тому тепер ти крокуєш поряд зі мною? Відверто кажучи, в мене почала вже потроху затікати рука, ведучи тебе за собою. І дякую, що трохи розрідила ліс, щоб могло пробитися хоч декілька променів сонця і прогріти тутешню сирість. Мені стало легше дихати. Чому так здивовано на мене дивишся? Ти забула, що сама виростила цей ліс, щоб в ньому ховатися? Точно, ти ж хотіла тут забутися, а почала забувати себе. Як вчасно ти мене покликала. Ще трохи й ти б перетворилася в статую. Гарну, але бездиханну. Як добре, що в тебе є я. Що? Не віриш, що я тебе не залишу? Тоді це буде моя третя обіцянка. Дивись, ось і зоря. Поспішай, вона маже згасла. І я відпустила твою руку.

Я тебе почекаю тут. Ти нерішуче зробила крок вглиб кратера, обернувшись ще раз назад, щоб перевірити чи я ще тут. Я тепло тобі посміхнулася, бо побачила, як в лісі почала зеленіти трава. Вже буде не так боляче падати, подумала я. Тебе не було доволі довго. Встигло вже навіть розпуститися листя на деревах і сонце все яскравіше світило вгорі. Втім, мені почало подобатись тебе чекати в цьому вже такому теплому місці  з таким солодким ароматом спокою.

Те, що я ще тут і все ще тебе чекаю каже про те, що з тобою все гаразд. Тобі просто потрібен час. І як тільки я прихилила голову на коліна, і мрійливо поглянула в бік кратера, де починали збиратись світлячки, я побачила тебе. 

- Ось, візьми - це залишки зорі. Ти казала, що їх може вистачити, щоб ти не припинила свого биття, Серце.

Ти простягнула мені теплі уламки. Я й забула який у тебе затишний голос, я рада, що я дочекалася. 

- І як давно ти здогадалася?

- Коли взяла тебе за руку. Ти мені щось нагадувала, але ці спалахи спогадів швидко згасали, допоки я не пішла за зіркою. Дякую, що виконала всі свої обіцянки.