10 Розділ: Річка кохання

Незабаром вони дійшли до річки. Тут повітря було свіжим, і подорожанам дихалося легко та вільно. Магічний подарунок Пендрагони перестав викидати із себе фонтани снігу. Він більше не був потрібний. Але Марк такими реліквіями розкидатися не звик. Зі словами: - Я виручу за нього непогані гроші. - Він сховав жезл у свій заплічний мішок. Ніхто з його попутників цьому не здивувався.
Вода в річці текла спокійно і була така чиста, що було видно дно. Річка називалася Ниткою надії, Вона відокремлювала весь світ від темних лісів Неповернення. Сама назва лісів говорила саме за себе. Якщо випадкова птиця і могла високо піднятися вгору і перелетіти Гнилі болота, то з лісів Неповернення повернутися в свою колишнє життя їй уже не вдавалося. Магія в цих лісах була така темна, важка, пригнічуюча, що саме розуміння життя як такого втрачало зміст. І всі, всі залишалися тут, не пам'ятаючи себе та не розуміючи, що тут забули. Згодом усі живі істоти перетворювалися на рабів темних чаклунів, що обрали це місце своїм рідним будинком.
Викупавшись, дівчата стали сушити своє волосся на сонці. Їхні локони блищали і розвівались за вітром. Ізабелла, щоб швидше просушити волосся, розсовувала пальцями прядки та струшувала їх. У якийсь момент, вона завмерла. Дуже повільно вона підняла ліву долоньку до обличчя і подивилась на неї так, ніби вперше побачила. Потім дівчина погладила ліву долоньку правою й посміхнулася, згадавши, як її за руку тримав Сокан. Скоса Ізабелла глянула на мага і побачила, що він так само дивиться на неї і посміхається. Посмішка ельфійки стала ще ширшою, а в очах з'явилися бешкетні іскорки. В цей же момент, порив вітру розвіяв її волосся золотою хмарою. Сокан остовпів. Жодного разу в житті він не бачив такого гарного видовища. Зненацька для себе він зрозумів, що готовий дивитися на це все своє життя. Навіть Марк із Гарвардом замилувалися ельфійками, наскільки це було чарівливо.
Увечері дівчата на якийсь час залишилися одні. Елла й Белла підійшли до своєї старшої сестри, яка все ще продовжувала загадково посміхатися.
- Що це з тобою? І що це було там, біля річки?
– Що було? - Запитанням на запитання відповіла Ізабелла.
- Ну, все це - посмішки, погляди. - Сказала Елла. Ізабелла зітхнула і відповіла:
– Сама не знаю. Чи то сонце світити стало яскравіше, чи то місце тут гарне. Ще й серце завмирає від чогось? - Елла й Белла переглянулися.
- Ти закохалася! - Хором закричали обидві. Ізабелла злякалася: - Закохалася? Я?
- То ти з самого початку походу не відводиш від Сокана погляду! А якщо він дивиться на тебе довго, то твої вуха починають тремтіти, і сама ти вся червонієш!
Ізабелла задумалася, їй і справді було тепло поруч із ним, а коли він дивиться на неї, їй хочеться посміхатися. Теплота його рук, ніжність погляду, вона ще в дитинстві помітила це, але не сприймала так серйозно до цього моменту. Подивившись із під вій на сестер вона сказала:
- Думаю… ви праві… Я справді закохалася… - Щоки дівчини почервоніли і вона, приховуючи це, зніяковіло відвела погляд.
- Що, що ти? – Не вгамовували молодші сестри.
- Я.. Закохалася! – Випалила старша сестра. Молодші схопили сестру за руки і стали кружлятися разом із нею на галявині, радіючи та сміючись. В ельфів вважалося, що кохання для них недоступне. А оскільки почуття прийшло до однієї із сестер, то й двом іншим може випасти шанс відчути це почуття.
Тут дівчата почули голоси хлопців, що поверталися з полювання. Вони одразу стрепенулися і розбіглися по різних кутках, вдаючи, що нічого особливого не відбулося. З'явившись на галявині, Сокан і Гарвард помітили, що щось у дівчат змінилося. І тільки Марк, нічого не помітивши, поніс дрова до костриця, наспівуючи собі під ніс веселу мелодію.
Увечері, коли підійшов час вечеряти, дівчата демонстративно сіли перед багаттям усі разом, з одного боку. Хлопцям нічого не залишалося, як сісти так само, з іншого боку. Виникла неприємна пауза. Сестри ельфійки одночасно підняли голови і подивились на Марка, який сидів посередині. І раптом пирхнули зі сміху. Марк зніяковів і став обмацувати своє обличчя, вирішивши, що щось із ним не так. Це розсмішило дівчат ще більше. Несподівано сміх різко обірвався. Три ельфійки опустили очі у землю. Марк сторопів зовсім.
- А-А-А. - Протягнув Марк. - Жінки. - І почав розливати суп по тарілках.
- Моя бабуся, а потім і матуся поводилися так, що я ніколи не розумів, що в них на думці. Вони то сміялися, коли траплялося щось погане, то плакали через дрібниці. Тож налягайте на суп, хлопці, і не звертайте уваги. Усе в порядку. – Сказав він, звертаючись до своїх сусідів.
Після цих слів запанував спокій. Гігант занурився у свою миску і мовча їв. Але чим менше супу залишалося у тарілці, тим частіше ельфійки почали поглядати на хлопців, з-під опущених вій. І більша частина цих поглядів була звернена на Сокана. Помітивши це, Марк схилився праворуч і тихенько запитав у Сокана:
- Ти щось розумієш?
– Не зовсім. - Відповідав той. Тоді Марк повільно схилився вліво і запитав у Гарварда:
- А ти що-небудь розумієш? Гарвард спочатку прожував, потім зітхнув і сказав:
- О так, я розумію дуже багато.
- Недаремно моя мамка казала, щоб я вчив якесь ремесло. Може, і я зараз хоча б щось розумів. - Марк доїв суп і раптом закричав:
- Хтось пояснить мені, що тут таке відбувається? - І запитливо подивився на дівчат.
- Ні! - Хором відповіли ті.
- Навіть якщо я попрошу???
- Так! - Так само хором відповіли ельфійки.
- Навіть якщо сильно-сильно попрошу???
- Так!
- А ви завжди всі разом кажете, так? - Зненацька пролунав голос Сокана. Дівчата переглянулись і знову всі разом сказали:
- Так!
У цей момент погляди Сокана та Ізабелли перетнулися. Вони довго дивилися один на одного. У цей час Белла та Елла переглядалися з Марком і Гарвардом. Елла скоса глянула на кострище, і тут дівчина помітила його дивне сяйво. Молодша принцеса почала придивлятися, і це не вислизнуло від очей гнома. Він також звернув свою увагу на вогонь. І раптом у язиках полум'я він побачив дивну істоту, схожу на дракона. Голова й тіло були людські, але покриті лускою. На руках та ногах, схожих на звірині, були чорні довгі пазурі. На ліктях виднілися кістяні нарости. За спиною цієї дивної сутності розгорнулося два величезних криваво-червоних крила. І тут це видіння обернулося, і Гарвард побачив, що ця сутність є жінкою, схожою на Пендрагону. Але тільки очі разюче відрізнялися від тих, які гном бачив у богині на Вогненних землях. Одне око жінки-дракона горіло смарагдовим світлом, а інше вражало глибиною сапфіру. Жінка так проникливо подивилась на Гарварда, що в того побігли мурашки по спині, і він опустив очі. Такого погляду витримати не зміг би навіть сам король гномів!
Цю ж картину побачила й сидяча на протилежній стороні від багаття Елла. Вона також була вражена до глибини душі цим дивним поглядом, що було відкрила рота, щоб розповісти всім про своє видіння, як раптом Ізабелла різко встала та пішла. Белла теж піднялася і потягла за собою молодшу сестру. І тій нічого не залишалося, як піти за старшими принцесами вглиб їхньої палатки. Там сестри навперебій заговорили про погляди Сокана та Марка. Елла теж захопилася цією розмовою і не надала значення своєму видінню, а згодом і зовсім про нього забула.
А біля костриця Сокан похитав головою, дивлячись, як ідуть ельфійки, і теж пішов. Марк остовпів.
– Я нічого не розумію. - Зовсім засмутився воїн. Гарвард встав, злегка поплескавши друга по плечі і вимовив:
- Коли-небудь ти все зрозумієш, обов'язково. І мені треба дещо зрозуміти. Гном повернувся спиною і почав йти. Зупинився, ще раз кинув оком на полум’я, що догоряє і зник. Марк подивився на гнома, що пішов і недовго думаючи, побіг його наздоганяти.
Пізно вночі Сокан сидів на колоді перед річкою і думав про той погляд, який подарувала йому Ізабелла. Думаючи про все, що сьогодні відбулося. Хлопець зрозумів, що Ізабелла за час подорожі стала для нього чимось більшим, ніж просто другом. Уперше в житті мага тягло до когось, уперше його серце так билося. Багато приємних і радісних почуттів переповнювало його душу, але серед усього доброго і світлого з'являлися сумніви, страх і розпач. Хлопець довго міркував над усім, що відбулося, та відповіді на свої питання так і не знайшов.