Епілог

Минуло два місяці. Дітки підросли, і ми всією сім’єю вирішили відправитись на берег моря, до нашого будинку. Там було так добре, хоч і був зимовий період, сонячні промені дарували літнє тепло. Трохи відпочивши з дороги, мій чоловік вирішив самотужки влаштувати нам романтичний вечір на пляжі. І поки бабуся допомагала мені вкладати дітей, Омран із Хасаном працювали над оформленням. Вони встановили білосніжний відкритий намет, усередині стіл, накритий вишуканими стравами, два стільці з накинутими пледами, а довкола безліч запалених свічок у скляних вазах. Омран гарно вдягнувся і чекав на мене з квітами.

Я тихенько за ним підглянула, тому швидко причепурилась і вийшла до коханого. Вітер розвівав мої білі довгі коси і шовкову білу сукню. Я йшла до нього з усмішкою на обличчі, а коханий поїдав мене своїм закоханим поглядом.

Вечір був дуже чуттєвим і сповненим приємних вражень. Ми вже давно не дозволяли собі проводити так час удвох. Як зовсім стемніло і захолодало, Омран закутав мене у плед і провів до моєї кімнати. Ніжно поцілував у чоло на прощання і мовчки пішов до себе. Я заглянула до бабусі з дітьми, вони дружно спали. Деякий час ходила з одного боку своєї кімнати в інший. Потім сіла біля дзеркала, уважно вивчаючи своє відображення. Я вже давно покохала свого чоловіка, та не могла піти до нього з некрасивим тілом. Зараз у відображенні всі вигини були колишніми, мені швидко вдалось повернути звичну форму. Спасибі генам бабусі, яка і зараз залишилась стрункою. Я задоволено усміхнулась, бо зрозуміла, що ця краса не має права дарма пропадати. Серцем відчула, що настав час бути по-справжньому щасливою. Підійшовши до шафи, вийняла з неї яскраво-червону накидку, вишиту мереживом і камінцями. Одягнувши лише її, впевнено пішла до Омрана.

Пролунав легкий скрип відчинення дверей. Я насторожено зазирнула до чоловіка, він лежав на ліжку з приглушеним світлом розглядав якісь папери. Побачивши мене, одразу їх відклав і стривожено спитав:

- Люба, невже щось із дітьми?

- Ні, з ними все добре, я... - Із величезним хвилюванням несміливо зайшла до кімнати і зачинила за собою двері. Повернулась до коханого, всміхнулась йому і підійшла, сівши поряд. Поволі взяла його мужню руку у свої, підняла погляд і, дивлячись у вічі, сказала: - Я прийшла до тебе не як мати твоїх дітей чи твоя законна дружина. Я прийшла як жінка, яка віддає тобі своє серце, сповнене безмежного кохання.

У кімнаті запала тиша. Ми вивчали одне одного пронизливими поглядами. Коханий задоволено мені усміхнувся і обережно розв’язав вузлик на моїх грудях. Це була неповторна ніч, сповнена пристрасних почуттів і здійснення заповітних бажань...

...

Дні хлинуть так швидко, як морські хвилі на берег. Не встигнеш озирнутись, і вже минув місяць. А коли життя сповнене щасливих подій, навіть роки здаються короткими.

Я стала успішною майстринею своєї справи, завоювала великий авторитет серед елітних наречених. Омран розширював свій бізнес, а разом з ним і ферму з врятованими людьми. Діти виростали на очах, досягаючи дедалі більше нових маленьких звершень.

Я змогла стримати свого слова, бо щороку прилітала до рідних, розповідала їм свої радості і печалі. Бабуся залишалась із дітьми, бо вона більше не могла наважитись на переліт, та й здоров’я поступово погіршувалось. Я приводила до ладу наш дім і залюбки ринула у його історію. А ще через відеозв'язок показувала все бабусі.

Сьогодні був той самий день. Я розповіла мамі і дідусеві все, що було на серці, поклала два важкі букети троянд на могили. Попрощавшись із рідними, пішла до таксі. Як вийшла за межі цвинтаря, на дорозі побачила знайому жінку, що проходила повз. Швидко підійшла до неї і зацікавлено спитала:

- Олю, це ж ти? - Мимоволі посміхнулась їй і чекала позитивної відповіді.

- Так ,Таню, я. - Ольга помітно занервувала, ховаючи свій погляд по сторонах.

- Це ж ти мене віддала бандитам. - Не питаючи в неї, впевнено і спокійно сконстатувала очевидний факт. Ольга помітно зблідла і, схоже, не знала, що сказати. Я взяла її за руку і радісно їй усміхнулась. - Не бійся, я кажу не для того, щоб тебе комусь викрити, я хочу тобі щиро подякувати.

- Подякувати?! - Різко і голосно спитала Ольга, не розуміючи моїх слів.

- Так, якби не ти, я б не зустріла справжнього чоловіка, а мої діти – найкращого батька. Омран нас обожнює і щиро насолоджується спільним часом. А як Андрій? Дай-но вгадаю, пропадає на роботі, не помічаючи дитину?!

- Це тебе не стосується! - Розчаровано та різко відповіла Ольга. - Чому ти тут?

- Я щороку прилітаю до рідних. - Мимоволі обернулась до цвинтаря і глянула на знайомі могили.

- Сподіваюсь, ми більше не побачимось ніколи.

- Авжеж, я вже подякувала і надалі не помічатиму тебе, якщо раптово зустріну. Прощавай, Олю!

Я впевнено розвернулась і пішла у протилежному напрямку з усмішкою на обличчі. У мене попереду довге і щасливе сімейне життя. Багато нових відкриттів у сонячній країні. Найголовніший скарб я несу у своєму серці – це взаємне кохання безмежної сили, воно житиме вічно, живлячись двома спорідненими душами.

...

Ольга ледь ішла, плачучи та тремтячи від страху. Так, саме страх тепер – найсильніша сила, що поселилась у її серці. Вона до кінця днів буде боязко чекати миті, яка, можливо, так ніколи і не настане. У її свідомості живуть печальні події відкриття правди перед рідними. Жорстокість, спрямована на Тетяну, мов бумеранг, повернулась до її душі, щоб день за днем виїдати більшу рану. Щоби все усвідомити, знадобилось багато часу, не один рік.

Багато хто каже, що життя несправедливе і часом дає непосильну ношу. Та ми не знаємо, що чекає нас попереду. Не знаємо, де перебувають люди після смерті і що відчувають. Не уявляємо, як раніше жили без своїх діток, здається, вони завжди були поряд. І лише одна сила може міцно тримати нас за життя – це віра у нього. Лише вона втримала Тетяну у важку мить і допомогла тендітній і слабкій дівчині стати сильною і по-справжньому щасливою жінкою, яка з гордістю носитиме ім’я – Хадія.