Розділ 46

Омран залишився задоволений від розмови. Тільки тепер він зрозумів, чому Хадія завжди вдячна за найменші добрі вчинки. Інколи чоловік задумувувався про те, що розбиває сім’ю і забирає жінку від чоловіка, але ці думки виявились марними. Бо врятував нещасну дівчину від слабака. Дорогою до будинку рідних дружини йому зателефонувала служниця і повідомила про погіршення стану бабусі Хадії. Омран повернувся до коханої і побачив її заплаканою на ліжку бабусі з хустиною у руках. Вона сиділа, розколисуючись ізбоку вбік, і погляд був пустий від болю і розчарування. Його прихід і не побачила. Здригнулась, коли дівчинка у ліжечку заплакала, й одразу вхопилась її заспокоювати. Ось на що здатне материнське серце.

Через годину вони вже приїхали до лікарні. Хадію впустили до бабусі, наперед заспокоївши. Передінфарктний стан вдалось усунути, однак жінка ще залишалась слабкою і потребувала стаціонарного лікування. А Омран залишився чекати дружину на коридорі з чорноволосою дівчинкою на руках. Вперше у своєму житті він тримав дитину, і це виявилось дуже емоційно. Коли він востаннє боявся? А зараз руки тремтіли від переживання. Малеча не лише не плакала, вона з величезною цікавістю вивчала його чорні очі такими ж карими райдужками. Потім крихітними пальчиками торкнулась темної шкіри на обличчі й усміхнулась найщирішою усмішкою на світі. У цю мить Омран був вдячний Андрію за його смуглявість, бо той дав гени дівчинці, які зробили її схожою на нового батька. На справжнього батька.

...

Ще на світанку ми з Омраном сиділи в автомобілі в очікуванні. Я дуже хвилювалась, однак намагалась приборкати безліч поганих думок, що заполонили мою голову. Зупинились ми біля будинку, у якому тепер живе Андрій. Залишилось лише дочекатись його появи.

Невдовзі мій колишній чоловік з’явився у дверях, а всередині щось боляче занило. Я вже не могла розібрати, від яких почуттів той біль. Однак через кілька хвилин зрозуміла остаточну причину.

Доки Омран допомагав мені вийти з автомобіля, до нас вже встигли підійти Андрій із Ольгою. Те, що вони і досі разом, мене не здивувало, ошелешив вагітний живіт колишньої подруги. У цю мить я забула все, що планувала сказати. Всередині боліло від розчарування і очевидної зради. Андрій виглядав задоволеним і спокійним, що не вкладалось у моїй голові. Невже йому справді так байдуже? А от впевнена Ольга не очікувала мене побачити, бо сполотніла і намагалась заховатись за спиною Андрія. Від неї повіяло страхом, що довело непричетність колишнього до мого зникнення. Але ж до живота він причетний, зрадник. Мені хотілось кричати і плакати, та я не могла це робити перед не вартими того людьми. Підняла вище підборіддя і спокійно привіталась:

- Привіт, Андрію!

-Привіт... Хадія! – Схоже він не зміг назвати мене Тетяною, адже незвичний одяг і хіджаб на голові, геть змінив його колишню жінку. Та ще більше здивування прийшло від споглядання розмірів мого живота, тут Андрій не стримався і лютуючи спитав: - Скільки ти вагітна?

-Шість місяців. – Впевнено та байдуже відповіла. Сил триматись додавала рука Омрана, якою він міцно стискав мою. Він дозволив мені говорити і не втручався, за це я була безмежно йому вдячна.

-Як чудово, доки я помирав від туги за тобою, ти там постелилась під багатим шейхом! – Андрій підвищив тон, однак одразу про це пожалів. Омранові вистачило одного погляду, щоб він зупинився і навіть ступив крок назад.

-Так, ти дуже тужив за мною, у Олі живіт таких же розмірів як мій. Якби ти знав правду Андрію... – Я глянула у налякані очі Ольги, і... стало шкода їхню дитину, тому продовжила зовсім іншими словами: - Мене викрали бандити, а Омран врятував від них і вашої зради, як виявилось. Нам усім буде краще, якщо Настуня буде зі мною і ми ніколи більше не побачимось. Ти ж і так її вже давно покинув на хвору жінку.

-Твоя бабуся хвора? – Схоже цей факт для нього дійсно став прикрим. Мої рідні ладні були носити на руках чоловіка онучки, а він отак їм відплатив.

-Так, ти, мабуть, не знав яка вона слабка  останнім часом і як сама виховувала нашу дочку? – Я підвищила тон на Андрія, він повівся як негідник, і заслуговував це почути.

-У мене скоро син народиться і  справ багато...

-Син! Так це справжня дитина, не те що донька. Як лише я могла тебе кохати? Віддай мені Настуню, зроби хоч один мужній вчинок для мене!

У нашу розмову втрутилась перелякана Ольга, вона взяла Андрія за руку і сказала йому:

-Хай забирає дівчинку і йде звідси назавжди, я її дитину ніколи не зможу прийняти за рідну. Дівчинка буде там щасливою!

Андрій поспішив заспокоїти Ольгу і повернувся знову до мене.

-Добре, я підпишу потрібні папери і відмовлюсь від доньки на суді.

-Тоді чекай суду, я все тобі надішлю. І прошу Андрію, хай твоє рішення буде остаточним! – Я більше не могла  довіряти Андрієві, та все ж мусила постаратись це зробити. Може в нього і правда прокинулась совість, на прощання.

-Не сумнівайся, мені не потрібна донька такої матері!

Ні, не прокинулась, совісті в цього чоловіка зовсім немає. Він відповів мені зверхньо, поглянувши із докором на гріховний живіт. Андрій відверто натякав, що я тепер йому огидна. Гордо взяв Ольгу за руку, демонстративно розвернувся і пішов не попрощавшись.

Від здивування я розчаровано посміхнулась у слід зрадникам, і тихенько сказала: - То хай краща жінка народить тобі сина, щира з тобою до кінця.

- Ходімо у авто.

Омран допоміг мені вмоститись на сидіння із щирим і сповненим підтримки поглядом. Він не втручався у розмову, не намагався нічого вивідати, а гідно підтримав без слів. Хіба я маю право сумніватись у цьому чоловікові? Тільки зараз я нарешті зрозуміла, що не потратила у його полон, а визволилась із його появою. Омран обійшов автомобіль і сів біля мене на заднє сидіння. Мені раптово захотілось йому віддячити і зробити це теж без слів. Я обережно торкнулась його шиї рукою і сама дотягнулась до мужніх вуст. Ніжно торкнулась його губ своїми і промовила на відстані міліметру: