Розділ 8

Ольга йшла і вже не могла стримати сліз. Його очі, руки, губи з’являлись перед нею яскравими картинками. Дорога розпливалась у очах, наповнених сльозами. Миті, проведені разом, мов короткі відео з’являлись на асфальті перед автомобілем. Доїхавши до своєї квартири, вона роззулась, розкидавши взуття, побігла до пляшки вина і бокалу. Пила і ридала, ридала і пила, вгамовуючи біль несправедливості. Емоції, мов динаміт, вибухнули всередині – і вона почала трощити все у кімнаті. Нічого не забулось і не змінилось стосовно Андрія. Кляті заборонені почуття.

У повній тиші та хмільній свідомості Ольга побудувала план повернення Андрія, а заодно і помсти Тетяні. Цим стражданням пора покласти край за будь-яку ціну. Вона так сильно поринула у свої роздуми, що і не помітила матері, яка була приголомшена від побаченого.

- Оленько! Доню, що ж це за безлад? - Жінка була перелякана і всілякі думки лізли у голову. Хто міг так розгромити квартиру, а якщо це грабіжники? Вона підійшла ближче до доньки – і її вигляд усе пояснив. - І пляшка майже порожня. Ти що, сама це все випила? - Мати прикрила рукою рот і поволі хитала головою убоки.

- Мамо, він знову все зламав. - Не підводячи погляду, ледь промовила Ольга тихим голосом. Її вираз обличчя був геть розбитим, а скляний погляд спрямований в нікуди.

- Хто? Розкажи мені все. - Мати підійшла, вийняла бокал із руки Ольги і теж сіла біля неї. Вона взяла її руку, щоб хоч якось підтримати.

- Я зустріла Андрія, мамо. - Ольга глянула на матір і обійняла її щосили. Вона почала гірко плакати.

- Тільки не це. Ми ж так довго тебе заспокоювали, ти побудувала нове життя, не дай йому знову все зіпсувати. - Вона гладила дочку по голові і пригортала дедалі сильніше. Скільки ж депресій та відчаю її дівчинка пережила через якогось хлопчину. А зараз знову на ті самі граблі.

Оля різко вихопилась і скочила з дивану з криками:

- Стелитись під старими та багатими суддями?! Це моє правильне життя?! Я ненавиджу себе, я так не хочу далі! Мамо, він мій, мій, чуєш! - Вона кричала щосили, очі були наповнені люттю і розчаруванням. Ольга підійшла до столу і, спершись на нього, дивилась в нікуди, шумно видихаючи від злості та власної знесиленості. Може, збоку її життя і виглядає ідеальним, та насправді все геть інакше. Ніхто в ідеальній ляльці не бачить жінку, яка так потребує справжньої любові.

Мати зі сльозами на очах підвелась, підійшла до Ольги та обійняла дочку за плечі.

- Тихенько, моя мила. Що ти надумала? Як далі житимеш? - Вона повернула її до себе і чекала хоч якогось варіанту майбутніх планів Ольги. В тому, що рішення вже прийняте, не лишилось жодних сумнівів. Як і в тому, що воно буде нехорошим.

- Я поверну його. - Впевнено промовила Ольга, витерши сльози.

- Як же ти це зробиш? Він жонатий і має дитину.

- Ти знала про дитину? - Ольга різко відійшла від матері, поклала руку на чоло і почала розчаровано посміхатись. Такого від матері вона точно не очікувала. Знала правду і не подумала попередити.

- Так. Я приховувала, щоб не засмучувати тебе. - Провинним голосом сказала жінка, опустивши обличчя вниз.

- Все, що мені потрібно, – це ваша з батьком підтримка. І не питай більше нічого, я сама збудую своє щастя. Годі твоїх людяних порад, я від них нещасна, мамо. - Ольга підійшла і взялась руками за мамині плечі. Вона з надією дивилась у її очі, намагаючись знайти підтримку.

- На чужому горі? - Мати погладила своєю рукою руку доньки. Не змогла вона підтримати недобросовісні наміри.

- Я довго терпіла і залишалась осторонь, більше цього не буде. - Ольга забрала свої руки і відвернулась. Із допомогою чи без, та вона зробить своє. Дівчина підійшла до дивана і лягла на нього. У голові паморочилось, а сон почав брати над нею верх.

- Добре, ти поспи, доню, і все налагодиться.

Вона обіймала та гладила Олю по голові. Розуміючи, що ця зустріч все змінила і дороги назад вже немає. Тихенько прибрала у кімнаті і мовчки покинула квартиру.