Розділ 12 (Примирення)

Вечірня поїздка по Дубаю - це подорож у світ мрій і фантазій, де кожен куток міста оживає під чарівними променями світла. Це миттєвість, яка залишає незабутні враження і додає казкових спогадів життю, коли сонце зникає за горизонтом, а місто починає розквітати в тисячах вогняних кольорів. 

Бурдж Халіфа, як надпотужний сторож, здіймається на фоні нічного неба, а його сяйво світиться як магічний факел серед темряви. Світлове шоу на фасаді будівлі ніби розповідає власну історію цього міста і його неймовірного розвитку.

На березі Дубайського каналу відчувається романтика і спокій. Вода спокійно пливе, а місто навколо запускає свої мости та водні фонтани, що світяться як живі коштовності.

Ринкові площі оживають під вечірнім світлом, де аромати місцевих страв, прикрас і сувенірів заполоняють повітря. Вуличні музиканти і танцюристи надають площам додаткової атмосфери свята.

Саме таким я знаю Дубай, в якому народився та виріс. Я бачив його розквіт, відчував на собі зміни і думав над тим, що вдосконаленню немає меж. Саме це я хотів показати Асі, коли запрошував її на вечерю. 

З того, що я зрозумів, ця дівчина з Еміратів бачила тільки аеропорт, темний підвал та братів дім. Для неї ця країна - пекло, а її мешканці - варвари. І хоч у глибині душі мені неприємно чути подібне, я розумію, що Ася має право так вважати. Цей місяць перебування у Дубаї дає їй таку можливість. 

Але сьогодні я хочу змінити її думку хоч трішки. Нехай вона за один вечір не полюбить Дубай, нехай вона не відчуватиме до мене абсолютно ніяких емоцій, це вже буде набагато краще, ніж страх. Не хочу, щоб він був її єдиним спогадом про Емірати, з яким вона повернеться додому. 

Щоб хоч якось розбавити атмосферу, я вирішив відвезти Асю у свій улюблений ресторан на Дубайському водному каналі, у місце, де смак і розкіш зливаються в одне ціле, надаючи можливість насолодитися не лише чудовою їжею, але і неперевершеними видами на воду та місто.

Ресторан знаходиться у приміщенні з великими панорамними вікнами та терасами, які надають найкращий вид на візитівку Дубаю - світлове шоу фонтанів та водоспадів. Мені надзвичайно подобається те, що вечірнє освітлення створює чарівну атмосферу, а світлові відблиски від води додають магічний ефект. 

Сподіваюся, що Асі сподобається це місце. 

***

Сама пропозиція пана Халіма разом повечеряти стала для мене великою несподіванкою. Кілька хвилин  я переварювала інформацію, перш ніж дати відповідь. Неочікувано для себе, я погодилася. Напевно цьому сприяло те, що цей чоловік для мене зробив. Не хотілося йому якось виказувати неповагу своєю відмовою. 

На збори у мене часу практично не було. Пан Халім сказав, що я прекрасно виглядаю, але мені цього було недостатньо. Я дивилася на його графітовий костюм з білою сорочкою, до якого було вдало підібрані аксесуари, і розуміла, що поруч буду здаватися сірою мишкою.

На допомогу прийшла Маліка, яка почувши про місце, куди мене запросили, швидко зорієнтувалася. Доки одна з покоївок допомагала крутити мені волосся, домоправителька підбирала вдалий одяг та прикраси.

Через якихось двадцять хвилин зборів я бачила у відображенні дзеркала ніби іншу людину. На мені була класична, ніжно голуба абая вільного крою з м'якої та приємної тканини, яку прикрашали дрібні камінчики, що переливалися на світлі. Маліка порадила одягнути масивні сережки та пару кілець, зі скриньки, яку мені подарував покійний чоловік, на що я відмовилася. Не хочу, щоб хоч щось про нього нагадувало.  

Моє рішення їй було зрозумілим, а тому вона не наполягала. Перш ніж спуститися до пана Халіма, я почула від Маліки: “Моя юна пані, ви виглядаєте немов принцеса. Така витончена, така граційна…” . Слова жінки торкнулися моєї душу і змусили посмішку з’явитися на обличчі. 

А от реакція пана Халіма була неоднозначною. Він так оглядав мене з голови до ніг, що я відчула себе ніяково. У якийсь момент навіть хотілося запитати чи доречно я виглядаю і чи не варто мені переодягнутися.  

У автомобіль ми сідали мовчки, мовчки і їхали. Я не знала куди мене везуть, не знала чим завершиться цей вечір, але довіряла чоловікові, що впевнено стискав кермо та час від часу кидав на мене погляди, від яких я відвертала голову. 

Пасажирське вікно для мене було порятунком від незручних пауз. Я вирішила, що найкращим моїм рішенням буде спостерігати за вечірнім Дубаєм, який тільки починає оживати. 

***

Столик на моє ім’я давно вже був зарезервований. Я попросив нам місце на терасі, щоб бути ближчим до води, яка завжди мене заспокоювала. Думаю, що Асі це місце також до вподоби, адже її очі так красномовно сяють. 

- Що би ти хотіла замовити? - доки Ася роздивлялася меню, я не зводив з нею погляду. Ніжний рум’янець і збентежена посмішка їй були до лиця. 

- Якщо чесно, то я не знаю. Тут є європейська кухня, але так як ви вирішили показати мені колорит Дубаю, я б хотіла спробувати щось традиційне. 

 - Довіришся моєму смаку? - у відповідь тільки позитивне кивання. 

Я кличу до нас офіціанта і прошу принести маклубу, мусакку, хумус та на десерт кнафу. Не впевнений, що Асі все смакуватиме, але ці страви відображають частину багатої арабської кухні, яка відома своєю смаковою різноманітністю та виразними спеціями.