Розділ 16

Ніка

Неймовірно… через стільки років я знову кружляю в танці з ним, з Барановським. Він був лише трішечки вище. Зараз же голову повинна задирати, щоб побачити, як він на мене дивиться. Не наважуюся, бо й так вже зніяковіла до неможливості. Переймаюся, що сукня прилипає до спини. Та хоч би не відчув, як я дрібно тремчу.

Потопаючи у легкому запамороченні від танцю, або все ж таки від партнера, не відразу помічаю, що музиканти затихли.

- Ну як тобі, Ніколь? - Матвій не поспішає мене відпускати.

- Ти чудово танцюєш... - ой, вчасно кусаю себе за язика. Ще трохи і назвала б його просто за іменем, ну до чого ж довів спокусливою близькістю. - Ви відмінно відчуваєте ритм, Матвію Сергійовичу! Напевно, завжди добре танцювали.

Фух.

Очі від нього відводжу. А щоки палають, мало не здала сама себе.

- Справді гадаєш, завжди? - лякаюче всміхається на мою похвалу.

- Ну а як же. Вашій дівчині пощастило. І розумний, і багатий, і потанцювати не відмовите.

- Ох, Ніколь. Знову пальці треш!

Ну що за грець горілий. 

Воно саме так виходить. Звичка давня, позбутися ніяк не можу.

Знаю, що він думає, тільки вголос зізнаватися не буду.

Матвій пам'ятає, звичайно ж, як він навідріз відмовлявся брати участь у шкільному святі. Погодився, лише коли поставили в пару зі мною. Слон і то краще рухається! Баран же взагалі на мені тоді тільки вчився. Бідолашні мої ноги, з відтоптаними туфельками виходила після репетицій. Одного разу Матвій здивував мене. Приніс серветки, і в шкільному коридорі зворушливо витирав моє взуття. Ще й коробку цукерок подарував у якості моральної компенсації.

І хто б уявив його зараз за таким дивним заняттям? Впасти на коліна, щоб витерти туфельки дівчинці?

Нічого від минулого Матвія в ньому не залишилося.

Ні-чо-гісінько!

Цей Баранище навіть танцює вже зовсім по-іншому. Так, що ти відчуваєш себе в його впевнених руках набагато слабкіше. Накази суворим голосом видає та хижий погляд набув. Я більше повірю, що він двійник мого однокласника. Ось тільки сам "двійник" не згоден на це!

Біля столу Даяна ловить мене за руку та відтягує на термінові обговорення.

- Як ти вмовила боса на танець?

- Ніяк. Ти ж з ним не пішла.

- Невже в помсту тебе запросив?! - очі у Даяни перетворюються на величезні здивовані блюдця.

- Не питала, але хто його знає. А тобі, що? Не сподобалося з головорізом?

- Гарячий такий, - подруга хіхікає. - Але раптом з ним не складеться? Боса теж не можу проґавити. Такі шанси, такі можливості, - мрійливо зітхає.

- Угу, не проґав. Тільки мене більше в свої ці шанси не втягуй!

Залишок вечора швидше пролетів. Мене ще довго трусило після спекотного танцю з начальником. Даяна розвеселилася, запалювала по повній програмі. Напевно, справді повірила, що двох чоловіків, як мінімум, красою підкорила.

Можливо, зайві келихи їй заважали помічати, що Барановський мені більше приділяє уваги. Та не тільки мені. Ще на Павла встигав грізно зиркати, коли його друг дбайливо доглядав за мною.

Ярослав погоджується підвезти Даяну додому. Мені цікаво знати, чи саме до її дому?

На вулиці збираюся викликати таксі, але й тут не виходить. Матвій Сергійович повідомляє твердим тоном, що особисту помічницю його водій підкине за адресою.

- Дякую за пропозицію, я можу дістатися сама…

- Не пам'ятаю, щоб я робив зараз пропозицію, - суворо гмикає. - Ти їдеш зі мною, Ніколь. Я повинен переконатися, що ніде не втрапиш у халепу, а на роботі потім вчасно з'явишся.

Еге, а без поїздки з босом не з'явлюся.

- Треба ж, а як хотілося по барах вештатись до ранку, - бурмочу у відповідь на накази.

- Що-о? Ще й по барах?

Ги-и-и...

Очманіле обличчя боса краще за будь-які десерти.

- Бари та забігайлівки, то взагалі моя слабкість, якщо що. Я та ще запальничка за пошуком пригод.

- Отже так, запальничко. Кулею в машину, - киває на відчинені дверцята.

- Ви мене точно додому підвезете?

Ну я сумніваюся взагалі-то. Барани ж такі звірі, що самі вирішують, куди шлях тримати.

- Будеш багато базікати, тоді передумаю. І точнісінько опинишся у темному-претемному барі ... ЗІ МНОЮ!

Все-все, зрозуміла.

Рот на замку.

Я ж лише жартувала, начальнику!

Відчуваю, як дожартуюсь, як перебільшу з прийомчиками хитрувати та вмикати режим «ох, ця дівоча пам'ять», то сама себе до пастки затягну.

Поки начебто виходить. Барановський адже колись втомиться про минуле нагадувати, зрозуміє, що я і без того старанна помічниця. Буде мені просто платити і поводити себе як начальник, а не впертюх рогатий.

Аби цього дочекатися... Зітхаю з благанням.

На це я з першого дня розраховую. Адже зарплата на моїй новій посаді, ух, яка заманлива. За рік зможу половину кредиту закрити! Заради таких, як Даянка повторювала, можливостей, не гріх і потерпіти.

- Ой, Матвію Сергійовичу! - скрикую. Думки про нас з подругою і можливості, наштовхнули зовсім на інше розуміння.

- Що знову? - повертається з невдоволенням Барановський.

Раніше в ньому більше надії відчувалось. Якщо скрикнула, то відразу на диво чекав від моєї спритної пам'яті.

Отже, більше не сподівається.

Ознака добра!

- Дуже незручно вийшло, - кусаючи губи, пояснюю проблему. - Ми ж не розплатилися за замовлення. Можна з вашим другом-ресторатором домовитися, щоб я гроші передала через вас?

- Ні, - Барановський відвертається.

Просто, ні?

І все?

- А-а... як нам тоді заплатити?

- Ніколь, дівчата не платять за вечерю в компанії з чоловіками.

- Так, але ми ж туди самі прийшли?

- Самі чи ні, неважливо. У будь-якому випадку, я пригощаю, якщо так виходить.

Хм-м... і часто у нього це так виходить?

Начебто суворий Баранище, але ж і щедрий на частування.

Біля мого під'їзду водій гальмує. Гей, я ж адресу не називала!

Якось шкідливо впливає на мене Барановський. З ним я навіть без хитрощів забуваюся. То рахунок не попросила, то розсілася у люксовій машині боса та думала про все, крім адреси.