Розділ 1

Ніка

- Це він!

- Боже, який чоловік!

- А як впевнено рухається, який виразний погляд!

Не витримую, і теж підходжу до вікна. Обережно виглядаю, намагаючись розглянути нашого нового боса.

Хм-м... справді, є на що задивлятися. Побіжно оцінюю молодого чоловіка. Високий шатен, плечистий, у відмінній формі. І костюм на ньому чудово сидить.

Це все, що змогла розглянути. То як вони його погляд помітили і вже записали у чоловіка мрії?

Повертаюся до колег. Все. Попливли жінки, попливли. Дурненько посміхаються, такі задоволені.

- Дівчатка, а ви ще пам'ятаєте, що новий бос приїхав нас звільняти?

Ну комусь адже треба нагадати. Так би мовити, протверезити колектив.

- Як звільняти? Я ж йому дітей народжувати збираюся! - Ольга видає, сплеснувши долонями.

- У тебе і так вже двоє, іншим теж треба, - діловито заперечує Софія Іванівна.

- І ви туди ж? - ахаю я, не очікувавши від кадровички. Вона ж старше нас тут всіх, до того заміжня.

Софія Іванівна сміється.

- Ні, я не в черзі. Але і звільняти новий бос буде не всіх. Хто сподобається, того залишить. А дивишся, і підвищить. І нагородить!

- Отже, нам треба сподобатися!

Майже хором вигукують інші співробітниці. І розбігаються, хто куди, приводити себе в належний вигляд. Відчуваю, на нового боса чекає те ще видовище.

- Ніко, а ти чого? - запитує у мене Софія Іванівна.

- А що я? Всю ніч готувалася, хвилююся дуже, - відповідаю з важким зітханням. - Чула, новий бос надто вимогливий, зайві робочі місця не тримає. Ви всі хоча б на певних посадах. Зі мною взагалі незрозуміло. Заступник помічника заступника головного начальника. Такі ставки не скрізь потрібні.

- Так, але ті дармоїди скидали все на тебе. Від них користі ніякої. Ти ж займалася обліком, організацією, затримувалася довше за всіх.

- Еге, і повірять мені, а не їм. Щось я сумніваюся.

- Якщо новий бос не дурень, він розбереться. Сама ж казала, що він перебірливий і перевіряти нас збирається.

Так-так, казала. Але я ж його особисто не знаю.

У мене є знайома в головному офісі будівельної компанії. Ми разом вчилися в універі, час від часу телефонуємо одна одній побазікати, пару разів на рік зустрічаємося за чашкою кави в кафешках. Ось якраз їй пощастило познайомитися з новим босом. Даяна з придихом називає його неприборканим звіром. Але все ж не втрачає надії перейти з бухгалтерії в його особисті помічниці. Здавалося б, навіщо прагнути до звіра? Даянку не зрозумієш. Як і жінок в моєму колективі, що вже попливли та розмріялися на багато чого.

- Дівчата-дівчата! Нова інформація! - у кабінет залітає Ольга, помітно оновивши макіяж.

- Що ще? - схвильовано питаю.

- Заступник Матвія Сергійовича повідомив, що хто пройде і залишиться, той у першу чергу отримає заборгованість із зарплати. Сьогодні вже на картку капне! Уявляєте, яка доброта?

Все, я звалилася на крісло.

Два місяці ходжу сюди без зарплати з надією її отримати.

Колишній бос виявився тим ще негідником. Набрався боргів, за чутками витратив кредити на покер і заморські курорти. На нові закупівлі грошей вже не вистачало, відсотки росли. Ясна річ, що й платити співробітникам стало ні з чого. Частина наших звільнилися. Але більшість залишилися. Адже колишній начальник, він же майстер обіцяти і гарненько виправдовуватися.

"З дня на день дочекаєтеся зарплату з великими відсотками за затримку. Вже я не поскуплюся. Мої ж ви, бджілочки» - ну так приблизно умовляв брехун, який через гулянки розорився.

Нашу невелику меблеву фірму не просто купили. Нами розплатилися за борги!

І ось ми тепер у тривожному очікуванні. Кого за борги нагородять, а кому ще довго чекати на подачку від нового господаря? Кому стусана під зад, а кому навіть підвищення?

Божевільна інтрига панує!

Я, піддавшись загальній хвилі чепуритися, заглядаю у дзеркало. Напевно, не візьме. Якщо буде вибирати за зовнішністю, тоді у нас є більш помітні красуні. Одна з таких вже переодяглася у коротеньку спідницю, а інша випнула груди в тоненькій блузочці. Розстібаю пару гудзиків, потім подумки вилаявшись, знову застібаю. Ну не стриптиз же йому там показувати на співбесіді.

Краще поправлю волосся. Воно у мене густе, неслухняне. Заколюю, щоб пасма не розпадалися та не псували образ серйозної кандидатки на роботу. Всі будуть гламурні, брати легкістю і шармом. А я так, сірою мишкою прийду з розумним виглядом. Щоправда, очі у мене не мишачі... великі, виразні, пекучо-карі. Мені не раз говорили, що в моєму погляді є пустотливі бісенята, від чого за тихого янголятка складно сприймати.

Нас звуть вже зайняти чергу біля приймальні.

Замість минулої помічниці начальника, зовсім інші люди у ділових костюмах розсілися. У порядку живої черги заходимо на коротке знайомство. Що буде після першої співбесіди, поки невідомо.

Начебто всі повертаються. Живі, задоволені. Називають Матвія Сергійовича босом мрії.

Е-е... справді, чи що?

Трохи розслабляюся, бо ще нічого не вирішується, а лише зростає задоволення серед жінок.

- Амурська Ніколь Михайлівна, - називаю себе супроводжуючим нового боса.

- Проходьте в кабінет.

Схвильовано наближаюся до дверей.

Стукаю. Заходжу.

- Добрий д-день, - чомусь голос зрадницьки здригнувся.

- Добрий, якщо добрий, - отримую грайливу відповідь оксамитовим голосом з хрипкими нотками.

За столом сидить привабливий чоловік. Тільки зараз випала можливість розглянути його ближче. Сіроокий, широкі вилиці, вольове підборіддя з ямочкою, рівний аристократичний ніс. Модна стрижка, що не приховує трохи кучеряве темне волосся. Легка неголеність, коштовний годинник - все-все кричить про те, який переді мною розкішний чоловік.

Такий знає собі ціну, кого попало не захоче.

На роботу взяти, я в тому сенсі. А не те, від чого почервоніла.

Збиралася впевненою ходою пройтися до стільця для відвідувачів. Щось збилася, хитнулася і збентежилась. Не про те ти думаєш, Ніко!