Розділ 5 Викриття

Амелія намагалася повернутися додому непомітно. Вона пройшла коридором на верхній поверх, намагаючись не скрипнути підлогою, та серце билося так голосно, що їй здавалося — воно збудить увесь будинок.

Вона вже торкнулася ручки дверей своєї кімнати, коли позаду почувся низький, глухий голос:

— І що ти там робила?

Амелія завмерла. Повільно обернулася. У напівтемряві коридору стояв Рафаель. Волосся скуйовджене після гонок, футболка трохи прилипла до тіла, очі світилися небезпечним вогнем.

— Я… я просто… — почала вона, але він перебив.

— Не прикидайся, — його кроки були повільні, але кожен наближав його до неї, наче він замикав пастку. — Я бачив тебе там.

Амелія відчула, як всередині все стискається, та все ж підняла підборіддя:

— Ти не маєш права вирішувати, де мені бути.

— Там було небезпечно, — прошипів він, зупинившись зовсім близько. Його голос зривався від злості. — Це не твоє місце, зрозуміла?

— А твоє? — різко відповіла вона. — Ганяти на повній швидкості, ризикуючи життям, ховаючись від поліції? Це твоє місце, Рафаель?

Його щелепа напружилася. На секунду здалося, що він вибухне, але натомість він уперся рукою в стіну поруч із її обличчям, нахилившись ближче.

— Я живу так, як хочу, — його голос був тихим, але небезпечним. — І не дозволю якійсь американській принцесі лізти в моє життя.

Амелія зустріла його погляд. Її дихання збилося, але вона не відступила.

— А я не дозволю тобі вирішувати за мене.

Їхні обличчя розділяли лише сантиметри. Атмосфера наелектризувалася. Вони ніби стояли на межі — між ненавистю й чимось зовсім іншим, від якого обох лякало серце.

Рафаель різко відступив, немов відчув, що ще мить — і він зробить щось заборонене. Його погляд спалахнув, але він тільки кинув крізь зуби:

— Тримайся подалі від мене, Амелія. І від мого світу.

Він розвернувся й пішов коридором, залишивши її з тремтячими руками й серцем, яке калатало сильніше, ніж рев його двигуна.