Розділ 24: Масажна кімната.

Вузьке вікно пропускало лише смужку сонячного світла, яка впала прямо на масажний стіл. У повітрі ледь відчувався запах евкаліптової олії та теплої тканини, прогрітої лампою.

Маркіян зайшов, скинув спортивну кофту й обережно присів на край столу. Його рухи були звичними, але очі — уважними, уважнішими, ніж зазвичай. Він спостерігав за тим, як вона закрила за ним двері й підійшла, тримаючи у руках баночку з кремом.

— Лягайте, будь ласка, — сказала вона офіційним тоном, але всередині відчувала, як пульс б’є десь у горлі.

Він ліг, підперши голову руками. Його плечі здавалися ще ширшими в цьому світлі, а шрам, що тягнувся вздовж лопатки, на мить притягнув її погляд. Вона знала про цей шрам з його повідомлень — він колись згадував «свою лінію на спині», але не надіслав фото. І тепер вона бачила його на власні очі.

Вона зробила перший рух — легкий, майже несміливий. Його шкіра була тепла, і він відчув, що її пальці тремтять.

— Ви нервуєте? — спитав він, не повертаючи голови.

— Просто… хочу все зробити правильно, — відповіла вона, уникаючи прямої відповіді.

— У вас добре виходить, — сказав він тихо. — Здається, ви вже колись це робили.

— Трохи, — вона всміхнулася куточком вуст, хоч він цього й не бачив. — У бабусі був курс масажу для спини, я допомагала їй тренуватись.

Він зробив глибокий вдих. Її дотики були обережні, але водночас у них відчувалась якась знайома м’якість — така сама, як у тих словах, які він читав від неї вночі.

— Знаєте… — промовив він, — іноді здається, що люди, які лікують, мають інший ритм дихання. Спокійніший.

Вона спинилася на секунду, бо ці слова відгукнулись надто глибоко.

— А іноді, — відповіла вона, — здається, що пацієнти, які пережили багато, чують цей ритм краще за інших.

Він ледь помітно всміхнувся, але не коментував. Лише дозволив їй продовжувати.

І в цій тиші, між теплом її пальців і холодом його милиці, що стояла біля стіни, народжувалося щось, про що вони обидва боялися сказати вголос.