Бунт у королівстві

    На головній площі містечка королівства було гамірно та весело. Ще б пак! Свято Зефіру буває лише раз на рік, тож кожен хотів насолодитися цим моментом. Посередині площі звели сцену, де мали проходити вистави і куди мала прибути королева для виголошення святкової промови. Крамарі ходили площею, закликаючи купувати різні види зефіру, хлопці ганяли м’ячика. 
– Зефір! Новий смак! – кричали жінка в червоному плащі і рудоволоса дівчинка. 
Зацікавлені мешканці містечка підходили до них – кожному хотілося спробувати новинку. 
Аж ось, на червоному кабріолеті до площі приїхала сама королева. Та натовп чомусь не зустрів її бурними аплодисментами. Звідусіль чулося улюлюкання і шепотіння: «Відгодовує нас своїм зефіром», «Дістала вже проклятуща» і тому подібне. У королеву полетіли зефірини.
– Ой-ой-ой! Що це робиться! – стогнала королева, відхиляючись від них. – Бунт! Буунт! 
На сцену, що збудували з нагоди свята, вибігла жінка з рудоволосою дівчинкою. Як ви вже мабуть здогадалися, саме Надя з Марисею продавали зефір з правдином:
– Співгромадяни! Нас було ошукано! – закричала відьма – Ця смілива дівчинка змогла розгадати інтриги королеви! – і вона вказала на Надю.
– Ич, поганка! – почувся злісний голос королеви – Пригріла негідницю! Ти зруйнувала мій бізнес! – істерично кричала Королева, а натовп навколо улюлюкав. Врешті-решт, Королеву з ганьбою вигнали з площі. Куди вона подалася ніхто не знав, та і знати не хотів.

Пройшло чимало часу відтоді, як Надя побувала у королівстві Рожевого Зефіру. Звісно, дома їй суворо заборонили ще раз туди навідуватись, проте так хотілося хоча б одним оком подивитися на нього, поспілкуватися з Марисею чи погуляти вуличками чарівного містечка. Тож, не втримавшись, Надя попрямувала до Магазину, звідки все й почалося минулого разу. Там вона одразу ж помітила свою знайому – королеву. Вона сиділа на лавці та жувала булку. Її, раніше шикарний вигляд, доволі змарнів, хутро на шубці поблякло, а гарні туфлі зносилися. 
– Добрий день! – чемно привіталася Надя.
– Ох, іди вже звідси! Щоб я тебе більше не бачила. – плямкаючи булкою, злісно відказала королева. 
Проте, Надя не йшла.
– Ну чого тобі? Вже й поїсти спокійно не дадуть!
– Я хочу знову потрапити у країну Рожевого Зефіру. 
– Навіщо? Тепер там одні гидота та нудота! Ніякого менеджменту, одним словом. Тепер там із солодощів тільки бридкі зацукровані яблука. Ні, моє серце цього не витримає! – і королева дістала з затертої сумочки пачку таблеток. – Це від серця. – повідомила вона Наді. 
– То як туди потрапити? – не вгавала Надя. 
– Вже ніяк, моє чортенятко. Тільки я мала доступ до перенесення людей через запатентований рожевий зефір. Проте, тепер, коли мене позбавили ліцензії, це а ніяк неможливо. Звісно, я могла б виготовляти рожевий зефір підпільно, але я ніколи не піду в кримінал, я дуже тендітна та вихована пані, щоб займатися такими справами 
– Знаєте, – спробувала розрадити її Надя – Ви справжня королева, навіть і без своєї країни. 
– Так, це все моя голуба кров. – гордовито відказала королева, змовчавши, правда, про той факт, що її бабця продавала гарбузи на базарі. Поправивши шубку, вона попрямувала в бік Магазину – продавати туфлі. – Що ж, заходь, якщо буде нагода.
– Добре, пообіцяла Надя і, помахавши королеві рукою, побрела додому.
Так вона більше ніколи і не потрапила до країни Рожевого Зефіру, а коли виросла – взагалі забула про цю дивну пригоду.