Нова знайома

   Спливав вже другий день Надиних відвідин королівства, а вона так і не побувала в місцевих околицях. А це було дарма, адже недалеко біля палацу королеви знаходилося невеличке містечко з безліччю сувенірних крамничок (на чому наголосила Наді сама королева) та з іншими цікавими місцинками. Тож, не полишаючи думку про таємничу розмову королеви і помічника, Надя попрямувала до містечка. Дісталася вона досить швидко, оскільки королева дала їй плащ, що захищав від противних випарів рожевого туману. Надя помітила, що у містечку майже всі ходили в подібних плащах. Люди тут були переважно пухкенькі та низькорослі і доволі привітні. Дівчинка відвідала декілька крамничок з зефіром (який насправді ні чим не вирізнявся з поміж того, що був у палаці) та зайшла в чайний будиночок, де було доволі затишно. До Наді одразу ж підбіг приємний куценький хазяїн та запропонував декілька нових сортів чаю на вибір. Дізнавшись, що Надя завітала з палацу самої королеви, чоловік неймовірно зрадів та пообіцяв пригостити її найкращим чаєм у місті. 
– Вибачте, а у Вас не буде чого-небудь попоїсти? – з надією запитала Надя – Окрім зефіру. – завбачливо додала вона.
Чоловік тільки розвів руками і відповів, що торгує лише чаєм. У цей час до чайної зайшла жінка в червоному плащі. Коли вона зняла каптур, Надя побачила, що це дуже гарна пані з глибокими синіми очима. Вона ніжно подивилася на Надю і сіла за один з столиків.
– Хто це? – шепотом запитала Надя хазяїна закладу
– Це місцева відьма, – насторожено відповів той – краще триматися від неї подалі. 
«Щось вона не нагадує відьму» – з сумнівом подумала про себе Надя. У неї взагалі не було страху перед цією жінкою. 
Хазяїн приніс жінці гарячого чаю і вона, подякувавши, почала порсатись у своїй сумці. Нарешті незнайомка дістала звідти величезний бутерброд і почала зі смаком його їсти та так, що у бідної Наді, змученої від зефірного раціону, потекли слинки. Здається, «відьма» це помітила, тож вона усміхнулася до дівчинки та поманила її пальцем. Побачивши це, хазяїн чайної злякано замотав головою до Наді в знак протесту, проте вона сміливо сіла поряд    і привіталася:
– Добридень! Я Надя.
– Привіт Надю! Я відьма! Хочеш бутерброд? 
– Так! – ствердно закивала головою Надя і жінка протягнула їй половинку свого перекусу. 
Похрумавши трошки у мовчанці, нові знайомі перейшли до діалогу. Жінка розказала про те, що всі в округу вважають її відьмою, оскільки вона живе в лісі, збирає гриби та корінці, має свій город та міні-лабораторію. 
– А взагалі я біолог і звати мене Марися. 
– Біолог? Я щось таке чула в школі! – зраділа Надя.
– Так, я вивчаю клітини, живі організми, виводжу нові сорти овочів та фруктів і знаю багато цікавого. Хочеш до мене в гості? 
– Так, я б із задоволенням! – згодилася Надя. 
– Ну то тоді чого чекати, пішли! – Марися взяла дівчинку за руку і вони разом вийшли з чайної під недоброзичливим та стурбованим поглядом господаря. 
Промайнувши містечко, нові знайомі зайшли у ліс, що все густішав та густішав. Юній мандрівниці було зовсім не страшно поряд з відьмою Марисею. Пройшовши трошки вглиб лісу, вони опинилися на розлогій галявині, де стояв невеличкий дерев’яний будиночок, оточений невисоким тином з дерев’яних брусків. 
– Прошу заходити! – запросила її Марися і Надя зайшла до господи. Всередині був невеличкий садок з фруктовими деревами, ставок в якому плавали дикі качки, город та лавка. Було дуже затишно та зручно. Марися запросила дівчинку зайти у дім. Там також все було дерев’яне: великий круглий стіл, стільці та ліжко. У горщиках та вазонах стояли квіти. 
– А у підвалі у мене – власна лабораторія. – зізналася Марися – Іди-но покажу!
Дівчинка спустилася по сходам вниз і справді – вона побачила велику лабораторію подібну до тих, що є у гарних школах у кабінеті хімії та в фільмах про божевільних вчених. Тут було безліч колбочок, скляночок та різнобарвних рідин. Також у лабораторії стояла величезна полиця з безліччю книг. 
– От тепер я вірю що ви справжня вчена! – захоплено вигукнула Надя, а Марися тим часом почала показувати їй виведені нею сорти рослин. 
Трошки згодом, відьма та Надя вже сиділи за круглим дерев’яним столом, наминаючи салат зі свіжих овочів і дівчинка ділилася з новою знайомою своїми пригодами. Коли ж дівчинка зупинилася на розповіді про таємничу розмову королеви з чоловіком у чорному костюмі, відьма напружилася:
– Мумурин кажеш? Здається мені, що це один з небезпечних елементів, що входить до класу А заборонених  речовин. 
– І що він робить?
– Викликає звикання. А жиротин розносить і викликає апатію, притлумлюючи волю. 
– Який жах! – злякалася Надя.
– О так, я так і знала що ця королева промишляє чимось подібним! Але не думала, що вона здатна на такі серйозні порушення Кодексу. 
– Якого Кодексу?
– Всесвітнього Кодексу біологів, що забороняє використання подібних речовин деінде. 
– Отже, – почала здогадуватися дівчинка – Королева теж колись вчилася на біолога.
– О так, вона була досить здібною студенткою, проте покинула навчання на другому курсі й відтоді вирішила зайнятися власним бізнесом. Використовувати біологічні знання іншим на шкоду, як це низько…
– І що ж нам робити? Як вивести її на чисту воду? – не вгавала смілива Надя. 
– Хм, здається я знаю рішення… – відказала на це Марися – Зараз, «нахімічимо» щось! – і, засміявшись, вона кинулася порсатись у своєму приладді.  
– Що ти хочеш робити?
– Зараз поясню. Подай-но мені будь-ласка он ту синю книжечку на другій полиці. Так-так, цю. В ній є формула правдину – найсильнішої есенції, що знищує дію мумурину. 
Надя подала відьмі книгу і та, знайшовши формулу взялася до роботи. Надя теж допомагала – підносила колби та записувала у спеціальний записник етапи роботи. Вже під вечір есенція правдину була готова.
– Крапни трошки до фонтану про який ти мені розказувала і побачиш, як швидко подіє правдин! 
– Ого, спасибі! – зраділа дівчинка – Ти впевнена, що це допоможе? 
– Неодмінно! – переконливо закивала Марися. – До речі, у місті вже розвісили об’яви завтрашнього щорічного свята Зефіру. Тож, я чекатиму на тебе на площі як тільки ти  справишся зі своїм завданням.  

    Повернувшись до палацу, Надя довго намагалася пояснити королеві, де вона так довго пропадала. Їй навіть здалося, що королева не повірила її розповідям про чудові крамнички з зефіром, але, все ж таки, вона дозволила дівчинці перед сном погуляти в садку. 
   Ввечері там було дуже тихо та спокійно. Ліани миролюбно погойдувалися у сяйві місяця, квіти пахли чудовими ароматами, а фонтанчик невпинно продовжував виробляти зефір. Підійшовши до нього, Надя дістала з кишені есенцію та капнула її до фонтану. Одразу ж зефірна маса почала біліти аж доки весь зефір у фонтані з ядуче-рожевого перетворився у білосніжний. Не втримавшись, Надя відщипнула трошки, адже була впевнена, що зефір тепер цілком безпечний. 
   Вийшовши з парку, дівчинка попрямувала до своєї горішньої кімнати. Там її кімнату якраз прибирала одна з фрейлін. 
– Добрий вечір! – привіталася Надя, наминаючи зефір (таким він став смачним). 
– Що це у вас? – навіть не привітавшись, фрейліна кинулася до зефіру. З’ївши трошки, вона почала схлипувати.
– Що з вами? – стурбовано запитала Надя.
– В-вона…вона спеціально від-відгодовує нас с-своїм б-бридким з-зефіром, щоб м-ми ставали т-товстими та н-негарними, а в-она була н-найгарнішою. 
Тут Надя здогадалася, що правдин все ж подіяв. 
– Знімайте цю жахливу сукню! – рішуче відказала дівчинка – І від цього дня жодного зефіру, тільки корисні овочі та фрукти!
– Так, неодмінно! – погодилася фрейліна. 
А цей зефір передайте іншим і вони також скинуть з себе оману цього королівства!
Фрейліна пішла, а Надя, зрозумівши, що тепер в палаці їй перебувати небезпечно, вилізла через вікно і прямо по ліанам, що оповили палац, злізла вниз. Вона трохи порвала плаття, та забила колінко, проте благополучно дісталася низу і поспішила на площу.
    Там її вже чекала жінка у знайомому червоному плащі. 
– Ну як ти, все добре? – турботливо кинулася їй на зустріч Марися.
– Так, все просто супер! – запевнила її Надя
– Ну що ж, тепер нам зостається лише чекати завтрашнього ранку і встигнути зробити ще дещо…