У королівстві Мильної Бульбашки

Дмитро сидів на дереві і заздрісно дивився на сусідських дівчаток Марійку та Світланку, які у своєму дворі захоплено гралися мильними бульбашками. Ті веселковими барвами виблискували на сонці та підхоплені легким вітерцем летіли у далечінь разом з дзвінким сміхом. Дівчаткам було дуже весело. Навіть Дмитрові, який тільки за ними спостерігав, було весело. Хлопцю теж дуже хотілося з ними погратися. Але він боявся, що хтось з хлопців побачить, що він грається з дівчатками і його засміють.

Вітерець, ніби почувши бажання хлопця поніс велику зграю мильних бульбашок повз дерево на якому той сидів. Він, затамувавши подих, слідкував за їх польотом, як вони старанно оминають гілки дерева та листочки. І йому навіть зробилося трохи сумно через те, що бульбашки всеодно зникають навіть ні до чого не доторкнувшись. Просто зникають. Ось він кіпнув очима і дві великі бульбашки зникли. 

- Зникли... – прошепотів Дмитро.

- Не переймайся! – почув він тоненький голосочок над самісіньким своїм вухом. Повернувши голову, побачив дивного чоловічка, дещо схожого на сніговичка тільки він був маленький та прозорий і складався з двох мильних бульбашок. – Ми не зникаємо. Ми поспішаємо до королівства Мильної Бульбашки. Якщо хочеш, полетіли з нами!

- Хочу! – не замислюючись відповів хлопець. 

- Тоді, міцно заплющ очі, – сказав чоловічок. А вже через секунду хлопчик почув: – Все можеш дивитися!

Дмитро розплющив очі і від здивування навіть хотів себе вщипнути, щоб перевірити чи те що він бачить правда чи ні. Адже виявилося, що він знаходиться в середині мильної бульбашки. Чи то бульбашка стала дуже велика, чи то він став дуже маленьким. Хто зна?! Хлопець не міг про це думати, бо не міг встояти на місці, адже в середині було слизько і він весь час падав. Але бульбашка була доволі міцною, бо витримувала всі його борсання, хоч у неї прозорі та райдужні стінки. Тільки хлопець вирішив прилягти, щоб відпочити, як виявилося, що вони вже прилетіли. Точніше приземлилися, тобто приводнилися на Мильному озері. Про це хлопцю повідомив чоловічок. А ще сказав, що зараз вони стоять у черзі, щоб бути представленими самому королю Фуфушеку Тринадцятому. Бо саме сьогодні відбудеться Королівський турнір на честь принцеси Фуфіки.  

- Які дивні у них імена! – сказав хлопець.

- Доречі, а тебе ж як звуть? – спитав чоловічок.

- Дмитро!

- Дмитро?! І ти кажеш, що це у нас дивні імена? Ну, ти даєш! – сказав чоловічок і раптом посерйознішав. – А мене називай Пуф-Пуфом. І якщо ти не проти, то будь ласка будь моїм помічником. 

- Помічником у чому?

- Я дуже хочу взяти участь у турнірі. 

- Звісно, я тобі допоможу. Ти тільки скажи, що треба зробити! – зрадів хлопчина, адже він захоплювався лицарями та їх турнірами.

- По-перше, познайомитися з королем. Зараз якраз наша черга.

Як тільки вони підплили до берега. Бульбашка, у якій знаходився хлопець, розчинилася в повітрі. Але через хвилинку з’явилася інша.

- Звикай, – сказав Пуф-Пуф. – Тільки таким чином, перебуваючи у бульбашці, ти можеш бути тут нікому не зашкодивши.

- Нічого, я впораюсь,– запевнив товариша хлопчина, намагаючись втриматись на ногах.

Він навіть не помітив, як вони опинилися у величезному, просторому палаці. Який, здається, було зроблено з мила. Хлопець навіть рота роззявив від побаченого. Його вразили візерунки тонкої роботи, якими були оздоблені стіни. Він навіть і уявити собі не міг, як таку красу можна зробити. Їх пригостили мильними коктейлями. Але Дмитро чемно відмовився, бо одного разу вже якось скуштував у мами на кухні полуничного мила, йому не сподобалось, хоч пахло так солодко.

- Скажи, тобі подобається та Фуфіка? – пошепки поцікавився Дмитро у Пуф-Пуфа, коли їх представили королівській родині, які теж дуже здивувалися, почувши його дивне ім’я.

- Зараз не до цього. Турнір починається, - відповів той. - Я радий, що ти погодився мені допомогти. Ти справжній друг.

Залунали фанфари. Всі гості та учасники зайняли свої місця. Глядачі, святково вбрані у дрібненькі бульбашки, зручно вмостилися на прикрашених квітами трибунах, знову ж таки зроблених з мила, а учасники та їх помічники біля басейну.

- Що мені робити? – спитав Дмитро

- Тобі треба підливати на поверхню цього поля мильний розчин та піддувати повітря.

- Яким чином? – спитав розгублено хлопчина, показуючи, що він знаходиться в середині бульбашки і руками цього зробити не зможе.

- За допомогою цих важилів. – Пуф-Пуф підвів його до якогось пристрою, дещо схожого на насос. Дмитрові треба було заплигувати на лопатки важиля, який при цьому опускався і на поверхню басейну тік спеціальний мильний розчин. Інший важіль подавав повітря. Плигати треба було по-черзі то на одну лопатку, то на іншу.

- Я впораюсь, – сказав хлопчина, – ще й настрибаюсь досхочу!

Турнір розпочався. Він не був схожий на змагання лицарів, а походив скоріш на якісь дивні танці в повітрі і на поверхні басейну. Дмитро старався. Найбільше він боявся підвести друга, йому дуже хотілося, щоб той переміг.

Журі довго підраховувало бали. Під час цієї паузи на полі виступали дівчатка-бульбашки з веселим танцем. Пуф-Пуф пішов за мильним коктейлем. А Дмитро вирішив перепочити, якраз його бульбашка зникла і він чекав поки з’явиться нова, і почув якусь дивну розмову. Розмовляли двоє: