Розділ 45

Музика лилася з усіх боків, така ж запальна, як і напої в пляшках, з надлишком виставлених на всіх горизонтальних поверхнях, які тільки-но знайшлися у великій залі. А для тих, хто вже вважав відстань до найближчого підвіконня або столу неприйнятно довгим, над головами публіки пурхала дюжина дронів. Цього вечора перетворених на офіціантів. Для чого верхня консоль плазмової гармати була замінена на велику тацю.

Веселилися всі ... Ніка з Іриною і справді викликали фурор, кавалери різного віку так і вилися навколо, не даючи дівчатам пропустити жодного танцю. Особливо старався Бігун-молодший. Незважаючи на бороду, що надавала його обличчю деяку непроникність, погляд радника вперто вишукував у натовпі Стрілку і ставав дуже незадоволеним, якщо дівчину встигав запросити на танець хтось інший.

Маестро теж мав успіх. Правда не у кавалерів... Але виявився не таким витривалим і, не витримавши масованої атаки з боку тутешніх красунь, досить швидко втік у свій номер. Прихопивши для компанії одну чи двох найбільш наполегливих фронтирок.

Мені в цьому плані пощастило більше... По-перше, — титул. Незважаючи на простоту, що панувала у світах Фронтиру, не можна запросто підійти до спадкового дворянина і потягнути його танцювати. Принаймні поки загальний градус веселощів ще тримається в рамках пристойності. По-друге, — скорбота. Чому вона діє вибірково, минаючи моїх товаришів, пояснити не берусь. Можливо, річ у відмінності станів. І благородному пану належить сумувати довше, ніж людям не обтяженим дворянськими титулами.

Не суть… Головне, я міг спокійно сидіти у своєму кутку, подалі від оркестру, повільно потягувати з келиха напій, який найбільше нагадував херес. Добре витриманий, підсолоджений мускатом, але з виразним запахом слив.

Час від часу, якась з чарівниць, розпалена танцем і вином, зачепившись за мене злегка розфокусованим поглядом, починала звабливо посміхатися і жестами кликати в коло — але вже за мить, не отримавши відповіді, неслася далі, підхоплена вихором спільних веселощів.

Я не те щоб проти танців, але галасливі бенкети та дискотеки, не любив ніколи. Вважаючи за краще залишатися при своєму розумі і пам’яті. Тим паче, коли інформації для роздумів більш ніж достатньо. Впору, за методикою Штірліца починати портрети малювати. Принагідно підписуючи, у кого там характер нордичний, а хто просто витриманий і у відносинах, хто ганьблять його, не помічений.

Зустріч у верхах, отримані від кабінету радників пропозиції, а головне, нагорода, що наступила за цим... Причому, піднесена при всьому народі під час офіційної частини урочистості в такій формі, що ніяк не відмовитися, щоб не стати ізгоєм ще й у Фронтирі... Зокрема і загалом, все це вартувало, як слід обміркувати.

А хто не знає, що немає для цього кращого способу, ніж прокрутити події у пам'яті, вичленувати головне та розкласти по поличках. Вторинне — подалі. Важливе – ближче. І так, щоб став очевидним їхній взаємозв'язок. Навіть якщо на перший погляд щось випадає із загальної картини.

Отже… Почати, напевно, треба з того моменту, коли я вибрав для постійного проживання не поле астероїдів, а планету. Тим самим давши зрозуміти співрозмовникам, що не маю наміру постійно перебувати на базі покійного дона Рональдо та особисто контролювати видобуток та збут «Шторму».

Пожвавлення на обличчях радників і погляди, якими вони обмінялися, підказали, що моє рішення вірне і відповідає їх очікуванням.

Після цього було закономірне питання, на яке я чекав. Оскільки солідний бізнес, все одно, що трон, нічиїм бути не може. І питання успадкування стоїть не менш гостро. Тим більше, якщо цей суб'єкт господарської діяльності перебуває на території, підконтрольній Раді.

Причому я не тільки чекав, що тема обов'язково спливе у розмові, а й заздалегідь заготував відповідь. Всебічно обговоривши його із товаришами. Так що зміг ще раз потішити радників, засунувши їм промову про те, що не личить синові славного роду займатися такою негідною справою. Знищувати, звичайно, такий прибутковий бізнес, особливо коли втратив усе, рука не піднімається. Але, якби знайшлися люди солідні, чию репутацію неможливо підмочити навіть торгівлею наркотиками… еее, пардон, веселящим зілля, то герцог Ланкастер, з великим задоволенням поступився б їм цим несподіваним призом, отриманим в результаті операції, проведеної екіпажем яхти «Зірка Вінця».

За цілком помірну ціну. А якщо у тих, хто захоче позбавити мене такої незручної ноші, ще й поручителі знайдуться... не менш солідні, то можна обговорити навіть не разову винагороду, а скажімо — заснування концесії. В якій інтереси Дому Ланкастерів будуть оцінені приблизно в п'ятнадцять відсотків від обороту.

Як і розраховував, ця думка радникам також сподобалася. З невеликою поправкою, запропонованою Бігуном-старшим. Що якщо я погоджуся на десять відсотків, але не від обороту, а від чистого прибутку, то у нього є на прикметі дуже солідна фірма з кришталево-чистою репутацією. І він готовий представляти мої інтереси на переговорах із засновниками.

Звісно, погодився. Хто б що не думав, я й справді не збирався вовтузитися з наркотиками. Він хоч і прибутковий, і товар відносно нешкідливий, але як колись казали: «Чи він вкрав, чи в нього вкрали, але репутація у людини підмочена і краще з такою не зв'язуватися». Що особисто мені, як майбутньому Імператору, аж ніяк не підходить. Плями на мантії надто помітні.

Щодо трону, я, звичайно, забігаю вперед. Але, по-перше, — поганий той солдат, у ранці якого немає маршальського жезла, а по-друге, — у всіх книгах і фільмах пішак в кінці обов'язково стає великою шишкою. А якщо я герцог зі старту, то логічно припустити, що в кінці кар'єрного зростання буде імператорська корона. Ну, інакше, навіщо я їм тут? Чи варто город городити, тягти людину з далекого минулого, щоб вона прожила життя звичайного громадянина? Нехай і не надто законослухняного, але такого ж, як мільярди інших мешканців Вінця.