Розділ 44

«БОРиси», що оточили катер, і дрон, що завис над нашими головами, у поєднанні з витончено одягненими групками людей, які входили до будівлі, або чекали когось у невеликій алеї поряд, з нагадали мені сцену з «Той самий Мюнхгаузен». Коли головний герой ішов на страту у супроводі оркестру. І помічник пояснював меру чи королю, що, мовляв, спочатку намічалися урочистості. Потім — страта. А потім вирішили поєднати.

— Цікава зустріч. Це арешт чи урочиста варта? — хмикнув Теодор, виходячи назовні.

— Друге… я думаю, — оцінила обстановку Ірина, вставши поряд і беручи Маестро під руку.

— І з чого такий висновок?

— БОРиси не в нас ціляться, а тримають периметр, — я відповів замість дівчини, водночас допомагаючи зійти на землю Нікі. Вечірні сукні виглядають чудово, але свободу пересування, особливо по відкидним східцям, дещо обмежують.

— Та й ось той пан, що мчить сюди з усіх ніг, на начальника конвою не дуже схожий.

— Зате, он ті двоє, які хоч і не біжать, але теж дуже поспішають до нас, — показала поглядом трохи правіше Ніка, що, стоячи на трапу, височіла над усіма, — мають цілком характерні постави. І зброю…

— Зброю?!.

Спершу я смикнув на себе дівчину, що застигла в люку катера, і підхопив, не даючи впасти, потім розвернувся в той бік, де Ніка помітила озброєних незнайомців.

Запізнився. "БОРиси" відреагували швидше. А потім і дрон додав з обох гармат. Та так, що там і для впізнання нічого не лишилося. Не задався сьогодні день для зловмисників.

Бій із застосуванням лазерної та гравітаційної зброї має одну незаперечну перевагу перед вогнепальною — все відбувається практично безшумно. Не привертаючи уваги. Ми б і самі нічого не помітили, якби не дивилися в цей бік.

— Ваше сіятельство! З вами все в порядку?

Крізь бойове оточення до нас метнувся молодий хлопець. У смокінгу і таке інше, але погляд і манера рухатися видавали в ньому людину більш звичну до носіння зовсім іншої форми одягу.

— З нами — так… А от у вас, здається, щось пригоріло. Ні?

— Пані, панове... Маю честь. Агент Семюел охорона зовнішнього периметра. До ваших послуг, — мотнув головою той, зображуючи уклін. — Прошу за мною.

— Ви не відповіли?

— Вибачте, не уповноважений…

— Та киньте, агенте Семюел, — Маестро притримав хлопця за лікоть. — Яка до біса собача секретність, якщо ті двоє цілилися в нас? Та й… — Теодор вказав поглядом на найближчого БОРиса, — делегацію зустрічаючих теж не в місцевому кордебалеті наймали.

— Але я й справді не маю загальної інформації, — не піддався той. — Хочете дізнатися більше? Йдіть за мною. Прошу вас ... Не варто даремно ризикувати.

— Він має рацію… — підтримав я агента. — Не варто стирчати тут, як ті тополі на площі. Для розмов можна знайти і місце зручніше, і співрозмовника балакучішого.

Отримавши моє схвалення, агент дав команду роботам, і ми дружно рушили до Дому Ради. А до парочки незапланованих вирв на алеї, тим часом уже зліталися робочі дрони.

БОРиси розвернулися не доходячи метрів десять до сходів будівлі. Мабуть, тут діяла інша система захисту. Агент Семюел вловив невисловлене запитання і кивнув:

— Цілком вірно, ваше сіятельство. Силовий купол може проламати лише залп головних калібрів «Імператриці Анни-Рози». Та й то не факт. Але зараз на орбіті немає жодного дредноута. Тож поки ви всередині будівлі, про особисту безпеку можна не турбуватися. Прошу…

Агент відкрив і ввічливо притримав важку стулку, а з холу на нас ринули запахи та звуки. Так таким потужним потоком, що я навіть відсахнувся. Відвик, від натовпу. А тут було людей, як у супермаркеті за день до чергового подорожчання. Та й атмосфера схожа… Усі жваво гомоніли, кудись поспішали і щось чи когось виглядали. Пахнучи при цьому всілякими парфумами та іншими, трохи менш благородними ароматами.

— Пані, панове... Приємного дня. Радий знайомству…

Агент Семюел клацнув підборами і втік у своїх справах, а від гардероба, вміло лавіруючи у святковій юрбі, до нас назустріч метнувся вже інший пан.

— Ваше сіятельство… Прошу сюди…

Це він дарма ... Більшість публіки тут же подивилася в наш бік. На щастя, ми з Теодором, як виховані люди, пропустили вперед дівчат, а їх — причесаних та вбраних — з одного погляду порівняти з тими злочинницями, що бігали ареною Колізеума, не так просто.

— Пані… Панове…

Розпорядник дістався нас.

— Ось ключі від ваших кімнат. Кімнати на третьому та четвертому поверхах.

— А ми правильно потрапили? Це Дім Ради чи готель?

Чоловік ввічливо сміявся, даючи зрозуміти, що оцінив жарт.

— Захід розрахований на дванадцять годин. Це досить втомлює. Тому для віп-персон передбачені номери. Відпочити, привести себе в порядок, провести особисту зустріч, без протоколу і зайвих очей.

Розпорядник широким жестом обвів хол і продовжив:

— Запевняю, ви оціните таку можливість… Причому, вже зараз. Перепрошую, але, перш ніж почнеться офіційна частина, його сіятельство просять вшанувати своєю присутністю засідання Малого кабінету. Пане герцогу, прошу сюди…