Розділ 43

Не встиг відповісти... Буркотун завадив.

— Капітане, отримано терміновий інформаційний пакет. Адресований особисто вам. Відправник невідомий. Пакет відправили із загальноміської мережі. Вірусів не виявлено. Накажете розкрити?

— Так, — і додав, звертаючись до Теодора. — Упевнений, це саме та відповідь…

— Зачитую... Герцогу Ланкастеру. Якщо хочете побачити ваших супутниць живими, переведіть один мільйон імперіалів на банківський рахунок, доданий до листа. В іншому випадку, в реєстратурі Дому Рад вас чекатиме пакет із неприємним вмістом. Для початку, по одному вушку та одному пальчику. Подальші інструкції отримаєте після переказу грошей... Підпису нема.

— Нічого не зрозумів? — Маестро подивився на двері, через які вийшли дівчата та андроїд. — Якщо це жарт, то не надто розумний.

— На жаль, Маестро, все серйозно. Просто ми вирішили проблему швидше, і замовник ще не в курсі. Ось і не встиг повідомлення відмінити. Буркотуне, чи можна дізнатися, коли відправлено послання?

— Зараз подам запит. Одну секунду… Є. Лист відправлений із громадського терміналу із півторагодинною затримкою. Сплачено готівкою. Номер банківського рахунку потрібний?

— Не треба. Напевно він на підставну особу, а то й зовсім липовий. Викрадачам була цікава наша реакція. Але відповідь вони знають. Лист збережи.

— Звісно ж... — пробурчав ШІ, виправдовуючи прізвисько. — Вся вхідна та вихідна кореспонденція підлягає реєстрації в бортовому журналі, копіюванню для захисту від самознищення та — наступної архівації. Інструкція служби імперської безпеки номер…

— Дурдом «Веселка»! — я ледве утримався від недрукованих коментарів. — Ти це чув?

— А що не так? — знизав плечима Маестро. — Стандартний пакет звітності.

— М-да… — я демонстративно постукав себе пальцем по лобі. — Тобто, — говорячи звичайною мовою, — ми посилено ховаємося, замітаємо сліди, навіть імена змінити хотіли… А наш власний ШІ весь цей час справно стукає конторі? Повідомляючи все, що відбувається на борту?

— Я не зовсім зрозумів термін «стукає», — озвався Буркотун. — А щодо повідомлень, то я не надсилаю копії на сервер ІСБ, а лише зберігаю.

— Навіщо?

— Інструкцію ніхто не скасовував. А якщо юрисдикція зміниться? Хто відповідатиме за порушення?

— Чорт, як же все складно! Буркотун! Запам'ятай, за всі порушення відповідатиму особисто я! Це зрозуміло? Чи потрібний письмовий наказ?

— Ні. Я вніс відповідну поправку до бортового журналу.

— От і добре… І з цієї хвилини нікому жодних звітів та жодних відповідей на будь-які запити… без мого відома. Хоч від приватних осіб, хоч від установ. Хоч від Господа Бога.

— Прийнято. Уточнення. Названого абонента немає в базі даних.

— Забий… Тобто, забудь… Ох-х… Повірте на слово, Імперію знищать не чужі, а бюрократія! — я трохи скинув тиск і заспокоївся. — Отже… Повернемося до події. Що ж ми маємо у сухому залишку? Спецслужби? Мисливці за головами? Чи наші дівчата просто сподобалися місцевим бандюганам?

Маестро тільки плечима знизав. Ну, так… Він же єдиний, хто й досі нічого толком не знає.

Довелося стисло викласти, щоб не множити кількість недомовленого. Досить з мене місіс Хадсон, з її теорією вакцинації держави. Обговорення якої, зважаючи на все, знову доведеться відкласти.

— Нічого собі… — почухав потилицю Теодор. — Ти серйозно? Звучить, як дурний жарт. І якби сам не знімав мішки, нізащо не повірив би.

— Командир… — Буркотун чекав, поки я закінчу розповідь. — Отримано запит на службу управління польотами. До нас прямує службовий катер протокольного відділу Ради Фронтиру. Мабуть, той самий, котрий обіцяв надіслати за вами радник Бігун. Дозволити швартування?

— Вже?! Так швидко? Котра година?

— Без п'яти чотирнадцята.

— Трясця… Тутешні часи, це що особливе? Біжить в півтора рази швидше за стандартний потік…

— Це неможливо, — одразу озвався ШІ. — Подібний парадокс ніде не зафіксовано. Але, якщо треба, можу звіритися з еталоном.

— Не треба. Я пожартував… Гумор такий. Швартування дозволяю. Елізо! Як там наші дівчата?

«Майже готові, Георгу… Зовсім трохи залишилося. Ще хвилин десять»

— Добре. Човен уже швартується, але хвилин п'ятнадцять у вас є. Нам із Теодором самим ще перевдягтися треба.

Провів рукою по щоці… Колеться… Ну й чорт із нею, зі щетиною, у сенсі. Зрештою, я не посол, а трохи брутальності іміджу переможця піратів не завадить.

— Ходімо, Маестро. Ми не дами, нам запізнюватися не треба... А я ще навіть не бачив, що там радник за фраки привіз. З розмірами хоч угадав?

Зважаючи на те, як пирхнув Теодор, я сказав щось смішне.

«Звичайно… – пояснила андроїд. — Уже років сто у будь-якому одязі використовуються тканини «безрозмірного» типу. Як у комбінезонах. Кравці задають лише загальний фасон, а потім костюми та сукні самі підганяються під фігуру господаря».

«А, та й добре. Хоч про щось можна не турбуватися. І це… місіс Хадсон! Дякую. І за те, що попередили вчасно, і що допомогли… Вважайте, я у вас у боргу»