Розділ 41

У кают-компанію я встиг увійти раніше гостя і навіть зайняти належне господареві місце, на чолі столу. Так що коли радник переступив поріг, я зміг чинно підвестися і ступити назустріч.

— І ще раз вітайте, ваше сіятельство… — молодий чоловік, так би мовити, живцем, виглядав ще приємніше і привітніше. — Розумію, що порушив не менше десяти правил етикету та доброго тону, але у нас на Фронтирі життя простіше, ніж у палацах аристократів.

— У такому разі, пане раднику, вам не варто турбуватися про ці дрібниці. По-перше, — до чужого монастиря зі своїм статутом не лізуть. А по-друге, — не впевнений, що на людей, оголошених поза законом, поширюються правила етикету.

— Все можливо… — розвів руками Бігун-молодший. — Усе відносно… І що далі від столиці імперії, то важче визначити, хто з якого боку від закону знаходиться. І дуже часто трапляється, що той, хто сьогодні від нього тікає, завтра цей Закон захищає.

— Ну, так… — я підійшов ближче і простяг руку. — Знаєте, як фізики ловлять звірів? Якщо за умовою завдання, звір повинен опинитися за ґратами, то фізик залазить у клітку. І всі умови виконані.

— Дотепно… — засміявся радник, стискаючи мені долоню. — Потрібно запам`ятати…

— Сідайте. Чай, кава, капучино?.. — кивнув на автоматі і тільки побачивши безмежне здивування в очах радника, зрозумів, що які б вільні звичаї не панували в Світах Фронтиру, герцог гостям точно чашки не подає.

— Ну а чого? Раз у нас з вами такий волюнтаризм, то обійдемося без прислуги. Тим більше, що на яхті її немає. А не дозволяє виховання — візьміть самі з апарату. Я особисто віддаю перевагу капучино. Ну, і якщо вже у нас така неофіційна зустріч, кличте мене просто — Георгом. Треба вже звикати ...

— Дякую за честь… пане герцогу, — підвівся той і відважив мені церемоніальний поклон. — Роман… Щодо звикання… Не зовсім так… Я, власне, для цього й прибув. Костюми лише привід. До речі... Я один, так що якщо одяг все ж таки вам потрібний, він на човні. Надішліть когось, нехай забере… Не знаю, чи задовольнить мій вибір ваших супутниць, але це найкраще, що вдалося знайти.

— Буркотун!

— Так капітане.

— Розбуди Маестро і поясни завдання.

— Виконую. Розбудити та пояснити.

— Не хвилюйтесь, Романе. Наші дівчата самі вирушили магазинами. І не намагайтеся переконати мене, що диспетчерська не доповіла про те, куди полетів наш катер.

— Георгу… — радник дивився прямо. — Повірте, я ставлюся до вас із щирою симпатією. Зрештою, одному Творцеві відомо, чи сидів би я зараз тут чи летів замерзлою брилою в просторі, якби ви не нагодилися вчасно. Тож мені немає сенсу обманювати. Якщо ваші дівчата полетіли кудись, то диспетчерська сама собою доповіла про це. Але не мені, а службі безпеки та охорони порядку. Я ж не курирую Космопорт і не займаюсь питаннями поліцейського нагляду. Моя ділянка і зона відповідальності — бізнес. Купити подешевше, продати дорожче та швидше. А на виручені кошти придбати необхідне для Фронтиру і доставити додому. Купець, одним словом.

— Що ж, цілком гідне заняття, — не став я викладати раднику своєрідне ставлення до торгашів, яке вкоренилося в моєму світі за останні сторіччя. — І що ви хочете купити чи продати зараз?

— Підчепили… — знову засміявся той. Цілком щиро. Чи я вже зовсім нічого не розумію в людях. — Просто зараз, нічого. Але деякі попередні переговори провести уповноважений.

— У чиїх інтересах?

— Це залежить від результату. Але про вигоду ми трохи пізніше поговоримо, якщо не заперечуєте. Нині ж, важливіше досягти розуміння, щоб уникнути можливого конфлікту інтересів і, як наслідок — публічного конфузу.

— І чим викликана проблема?

— Тим, що Рада не обізнана щодо ваших подальших планів, пане… Георгу.

— Дозвольте… — настала моя черга дивуватися. — Чи не ви запросили нас на Регіну, запропонувавши мені посаду шерифа? А ваш батько навіть завдання видав. На зразок іспиту на профпридатність. Яке ми, до речі, вже й виконати встигли. Чи це означає, що ми не пройшли випробування? Щось не так? Другого пірата не треба було знищувати?

— Другого? — перепитав радник.

«Тьху, зовсім з голови вилетіло!»

— Ну так. Першим був той, хто напав на лайнер.

— Ах, у цьому сенсі… — кивнув Бігун-молодший. — І справді, дон Рональдо вже другий... Ні-ні... З піратами ви справилися чудово. І гідні всієї подяки, на яку тільки здатні, врятовані вами люди, а також найвищої нагороди. І моя місія, мій неофіційний візит має одну єдину мету, щоб вона не стала для вас обтяжливою. Розумієте?

— Здогадуюсь… Хоч у нас кажуть, що дарованому коневі в зуби не дивляться, інший подарунок справді, як валіза без ручки. Якщо взагалі не смертельна образа. Наче пляшка віскі мусульманинові... І що ви хочете від мене почути? Перелік страв, які я не їм, або якому типу дівчат віддаю перевагу?

— Ну, ці дані, за бажання, навіть посередній аналітик зможе виловити з відкритих джерел… — посміхнувся радник, даючи зрозуміти, що оцінив жарт. — Рада не займається такими дрібницями. Особисте життя громадян — це їхня справа. В кожному разі, доки воно не стає публічною проблемою. А щоб не потрапити в халепу з нагородою, ми хотіли б зрозуміти ваші справжні наміри. Пан герцог…