Розділ 38

Надії юнаків тішать… Краще б на яхті залишилися.

Ні, сама ідея вразити дівчину і так далі, загалом правильна і, незважаючи на те, що стара як світ, досі не підводила. На жаль, не в цьому випадку.

Вразити Ніку вдалося. Що не було складно, з урахуванням того, що дівчина стерла з пам'яті все окрім професійних навичок та кількох приємних спогадів, пов'язаних зі мною. Тобто внутрішні приміщення зорельоту — це все, що вона бачила (пам’ятала) у своєму новому житті.

Відповідно, Ніка миттєво захопилася, і носилася по об’єкті весь відведений мною на візит час. Її захоплені зойки долинали то з низу, то з верхніх кімнат або мансарди чудового двоповерхового особняка, відтвореного чомусь у вікторіанському стилі. Наче я був не мешканцем пострадянського суспільства, а якимось сером із англійського куба.

Мабуть, для тхвангів, відрізки історії в сотню років не вважаються чимось вартим прискіпливої уваги, а національності та географічне положення взагалі зводиться до одного універсального позначення — землянин.

Приблизно, як я ніколи не зміг би знайти відмінності між вігвамом і тіпі, або точно підібрати кількість, забарвлення і форму орлиного пір'я для головного убору конкретного індійського воїна. Навіть якби точно знав, що він із народу лакота, — тобто американський сіу, а не такий самий Чорноногий, але вже канадський сиксик.

Ось і інопланетні товариші не стали вникати в те, чим відрізняється виходець із країни, яка лише трохи не встигла добудувати соціалізм з людським обличчям, і — представником спадкової аристократії з буржуазно-капіталістичного суспільства, що впевнено і невідворотно загниває вже котре сторіччя поспіль. Можливо, їх ввів в оману, прийнятий мною у вигляді позивного, титул колишнього господаря тіла. Ну, а герцог — як то кажуть, і в світах Фронтиру вище всяких різних маркізів буде.

Ну, і чорт із ними. Головне, щоб я сам не забув свого коріння і переконань. Щодо рівності, братерства, здібностей та потреб. Хоча, із землею селянам та заводами робітникам, поспішати не треба. Спершу, нехай раба з себе вичавлять. Та не по краплі в покоління, а вщент. Насухо.

— Ой! Водограй! Рибки!

Потім почувся гучний сплеск і не менш життєрадісне:

— Георгу! Йди сюди! Водичка тепла!

М-да… Це надовго. І жодних варіантів. Не псувати ж радість дівчині заради банального сексу. Хай повеселиться. А секс нікуди не подінеться. Не останню ніч разом, справді… І якщо вже видалася хвилинка, треба використовувати її з користю.

— Місіс Хадсон, вам не важко дати відповідь на пряме запитання?

— Залежить від запитання, пане герцогу. Деякі можуть не мати відповіді. Наприклад, гіпотеза Рімана…

— Так, так… я розумію… Моє питання не буде таким глобальним.

— Тоді питайте. Все одно, поки ви його не поставите, я не зможу… О, перепрошую, пане герцог. Я почула, але не була певна. Тобто ви хочете зрозуміти, чому саме ви, і з якою метою?

— Саме... Але, перш ніж ви відповісте, я все ж таки хотів би домовитися про конфіденційність думок. Знаєте, навіть якщо не сприймати вас, як людину, все ж таки не надто приємно знати, що в моєму мозку постійно хтось копається.

— Але при цьому у вас активовано канал зв'язку з ШІ яхти. Який я змушена блокувати. Інакше вони матимуть змогу визначити наші координати. А цей рівень допуску все ще закрито.

— Ну так… Це і називається співпраця, заснована на повній довірі… — саркастично хмикнув я. — Мені можна тільки те, що ви дозволите, а вам я зобов'язаний надати повний доступ.

— Розумію вказану вами суперечність, пане герцогу. Але заявляю від імені моїх творців, що це вимушені заходи. Використовуються виключно для вашої користі та безпеки. Ви ж не вважаєте, що якщо батьки обмежують дітей, то діють погано?

— Загалом, я зле знаю своїх батьків… У тому числі й загиблих під час придушення повстання.

— Вибачте, якщо приклад видався невдалим. Варіант із наставником підійде?

— Підійде… — пробурчав я ще невдоволено. — Особливо якщо врахувати, що в даному випадку я сам у науку ні до кого не просився.

— Розумію… І на знак довіри, пане герцогу, відповім вам спочатку на запитання, яке ви поставили раніше… Звичайно, я знаю, що у вас купа проблем та турбот, і ви не зобов'язані… Ні, мені не важко нагадати. Про релігійні вподобання і теологію тхвангів загалом.

— Ах, це… Ви все ж таки не запитали у своїх творців? — мені стало ніяково і за свої думки, і за те, що я й справді встиг про нього забути.

— Звичайно. Був контакт, і я зала їм це питання. Відповідь отримано. Озвучити?

— Місіс Хадсон...

— Для чого б ви інакше питали? Цього я не знаю. Ваша подруга, наприклад, уже сорок вісім… вибачте, сорок дев'ять запитань за цей поставила. А відповідь її цікавили лише на шістнадцять. Та й то суто риторично, бо як мінімум десяток був очевидним.

— Ви з нею спілкуєтеся?

— Наскільки я розумію, ви їй довіряєте. Чому ж я маю сумніватися? Тим більше, вона у вас теж безмежно… ммм… вважає єдиним і неповторним, чи щось таке. Не можу точно сформулювати. Якщо дасте час, я…

— Дякую. Повернімося до віри. А то такими темпами, відповіді на друге питання я сьогодні не дочекаюся. Скільки у нас ще до виходу «Зірки» із ТФ-стрибка?