Розділ 37

Проблема ожиріння у поступовому набиранні ваги. Впевнений, якби кожному товстунові, коли він був ще нормальним, одразу начепили всі додаткові кілограми, він би потім сто разів подумав, перш ніж тягнути в рот зайвий бутерброд або кухоль пива.

Як тільки Еліза позбавила мене штучної плоті, решта тіла буквально злетіла над підлогою. Матусе рідна, хто не спробував — тому не збагнути, як добре знову відчувати себе спритним, гнучким і легким… І це при тому, що я весь час перебував у зоні тяжіння нижче половини стандарту. Навіть уявити моторошно, як знущаються з власного організму люди, які вважають, що бути товстим нормально і нешкідливо.

А всього то діла. Спробуйте, надягніть на себе кожух, валянки і пострибайте через скакалку. Шо, не виходить? Важко? Невже? Дивно… Нічого ж не змінилося. М'язи ті самі, суглоби теж. Ах, одяг важкий…. Навантаження збільшилося Разом кілограм на десять потягне? А як же вони повинні почуватися, не після п'яти хвилин, а тягаючи на собі все це рік у рік?

— О, давно не бачила тебе таким життєрадісним! — Вигукнула Ніка, кинувши погляд на мою задоволену фізіономію. — Пішли на користь процедури Елізи? Цікаво, що вона таке зробила, що ти аж сяєш?

— Що-що… Зняла зайвий тягар... з душі і тіла Ти навіть не уявляєш, яке це щастя.

— Чому ж? — дівчина провела руками по тонкому стану. — Цілком… До речі, ти вже снідав?

— Не треба про їжу… — відмахнувся я з жартівливим переляком. — Дай хоч трохи насолодитись відчуттям легкості.

— Як скажеш, капітане…

— Новини є?

— «Усмішка Чаїр» уже в порту. Годину тому капітан виходив із нами на зв'язок. Ще раз дякував від імені всіх пасажирів і привіт від Бігуна-молодшого передав. Від Ради теж надійшла відповідь на наш рапорт. Просили, щойно зможемо, прибути на Регіну, для обговорення умов угоди співробітництва на постійній основі. А так само просять надати докладніший звіт… Оскільки від цього залежить розмір преміальних.

— Угу… Поманили ослика морквою… — хмикнув я. — Надамо. Само собою. Як тільки придумаємо, що говорити, а про що промовчати.

— До речі ... — Ніка кивнула. — Поки ми відпочивали, Маестро та Іринка придумали більш-менш логічну та правдоподібну версію. Хочеш послухати?

— Одну хвилину… Буркотун! Розкажи обстановку!

— У межах умовної години штучні об'єкти та луна від ТФ-переходів не сканується, капітане. Космос чистий. Чекаю на подальші розпорядження.

— Висуваємось у напрямку Регіни. Надішли запит до порту і дій, відповідно до отриманих від диспетчера вказівок.

— Зрозуміло. Надіслати запит і діяти відповідно до вказівок.

— Виконуй… Тепер можна і поговорити… — взяв дівчину за руку. — Але для серйозних розмов мені не завадить порція кофеїну. Ходімо в кают-компанію. Заодно, може, й апетит проявиться. Якщо Еліза знову не почастує мене черговою кашею-розмазнею.

«Не стану. Всі функції організму приведені в норму, можеш використовувати будь-який раціон».

— І на тому дякую…

— За що? — Здивувалася Ніка.

— Це не тобі… Еліза дозволила ні в чому собі не відмовляти і жерти все, що захочу.

«Не вірно… — відразу відгукнулася андроїд. — Білками зловживати не варто… І ще…»

— Вибач… Договоримо іншого разу… — я підняв руку до вуха і відключив зв'язок.

Треба буде вигадати умовний сигнал, який обмежить свободу висловлювань. Хоча б для ШІ. Бо зараз у мене один кореспондент і то іноді напружує. Що ж буде, коли я підключу всіх інших? Добре, хоч місіс Хадсон мовчить. До речі, а чому вона мовчить?

«Я не маю для вас термінової інформації, пане герцог… — одразу відповіла та. — А стежити за тим, що ви їсте, не входить у мої функції. Якщо тільки не накажете»

«І то хліб…»

«Хліб? Перепрошую, не зрозуміла. У вас алергія на цей вид харчових продуктів?»

«Ні… Це така ідіома… Стоп! Я ж не сказав жодного слова! Ти вже можеш читати мої думки?»

«Так. Поки ви перебували в стані спокою, я зробила тонке калібрування. І тепер для спілкування зі мною вам більше не потрібно говорити вголос. А ще — я зможу телепортувати вас навіть із приміщення, заповненого іншими одухотвореними предметами».

«Мені більше подобається формулювання – живі істоти»

«Перепрошую, пане герцог, але ці поняття не тотожні. Як я вже пояснювала, при перенесенні поєднується не…»

«Я пам'ятаю, дякую. А тепер дозвольте мені продовжити розмову з дівчиною. Дякую»

— Вибач, — глянув на Ніку. Притяг до себе і поцілував. — Більше нам ніхто не завадить. Тобі щось замовити?

— Ні дякую. Я вже снідала. І теж не люблю зайву вагу.

Кухонний синтезатор пискнув виставив у віконце роздачі півлітрову ємність, що випромінювала чудовий аромат свіжозвареної кави.

— Як скажеш. Все, я готовий. Розповідай…

— Добре… — Ніка сіла за стіл і поклала руки, як зразкова учениця за партою. — Суть ідеї Маестро та Іринки в тому, щоб у нашій історії максимально використати варіант ліквідації дона Рональдо… Тобто, виносимо за дужки місіс Хадсон, і робимо вигляд, що про графа Ніжинського чуємо вперше в житті.