Розділ 36

Звичайно, я себе переоцінив. Мабуть, Еліза щось у кашку підмішала. Корисне та лікувальне, але несумісне з активним статевим життям. Ще й триклятий накладний жировий камуфляж, як несподівано з'ясувалося, не мав ні кнопок, ні липучки, ні блискавки. І зняти його можна було лише на операційному столі.

Загалом, незважаючи на розкутість дівчини, як Ніка не намагалася — у бойовий стан привести мене не змогла.

Так і заснули… перпендикулярно. Ніка, примостивши голову мені на живіт, а я — уткнувшись обличчям у подушку. Потрібно ж його кудись сховати від сорому.

Особливо, після ласкаво-співчутливого: «Замордувався, бідненький… Ну, нічого… нічого… З кожним буває… Відпочинеш, і все буде гаразд… Все у нас вийде…»

Ех, жінки. Хіба ж вам зрозуміти, який розпач відчуває молодий чоловік, у ситуації «хочу, але не можу». Порівняно хіба що зі сліпотою… Хвилину тому ти був як усі, а тут «бац!» і світ перетворився на суцільну непроглядну темряву. Чорнішу за темну ніч, і жодного просвіту. Саме час головою об стіну битися, або на інших кидатися ... від злості.

Ледве втримався, щоб не брякнути щось на кшталт: «А ти звідки знаєш? Великий досвід?". Стало розуму збагнути, що буде тільки гірше. Ніка хоч і простить дурня, якщо любить, — але подряпаю я її міцно. До крові…

А секундою пізніше відрубався, наче вимикачем клацнули…

Снилася якась суміш із минулого життя, але вже у нинішній інтерпретації. Причому все так химерно перепліталося, що я зовсім втратив відчуття часових потоків. І головне, все так логічно і зрозуміло… Залишалося лише дивуватися, як я сам раніше цього не додумався? Адже простіше лише біном Ньютона.

— Георгу… Прокидайся…

Голос дівчини здався знайомим. Але, не Наталка, це точно. Не страшно. Побачу – згадаю. У мене залізне правило, після першого побачення дівчисько в ліжко не тягти. Як би вона мені не подобалася. Бо можна в таку халепу потрапити, мало не здасться. Сам знаю купу повчальних історій. Причому тих, що трапилися з найкращими друзями.

Знайомишся з такою лялечкою, ведеш до себе, для спільного культурного відпочинку, а через півгодини, якраз у сам розпал, у двері ломиться чоловік-омоновець із групою товаришів по службі і починає права качати. Або ще гірше — розлючений батько з ментами, пропонуючи купити за помірною ціною одну цікаву статтю з КПК… Бо випадковій подружці ще нема шістнадцяти. Тисяч за п'ять, наприклад… Доларів, звісно.

— Час вставати…

— А що так рано? — не розплющуючи очей, я сонно позіхнув і повернувся на бік, натягуючи ковдру. — Давай не підемо сьогодні на пари. Поваляємося ще трохи, а потім продовжимо.

Логіка, хоч і перебувала в напівдрімоті, разом з рештою функцій розумового апарату, — підказувала, що раз дівчина ще тут і поводиться без зайвої метушні, то ми одні й поява родичів не планується. На дачі, найімовірніше, якщо сьогодні п'ятниця. І сестричку прихопили. Батя у мене молоток, розуміє потреби організму, що все ще росте... А мама згодна з ним. У тому плані, що краще вже вдома, ніж по хазах та малина ошиватися.

— Прокидайся, Георгу…

«Георгу?! Який ще, на фіг, Георгу?»

Я розплющив очі, побачив ... Ніку, що схилилася наді мною. І одразу все пригадав. Тобто згадав те, як незручно вчора вийшло. Вірніше — не вийшло. А ось усе, що наснилося, як ганчіркою з дошки стерло. Тільки на периферії свідомості щось майнуло, як зникає вдалині електричка.

Дівчина була одягнена у свіжий комбінезон, вмита, зачесана та у відмінному настрої.

Не зрозумів, увісні ми з нею теє… чи що?..

— Доброго ранку… А ти чого раніше мене схопилася?

— Вахта моя зараз починається… Теодору з Іринкою теж відпочити треба. На їхню частку хоч і куди менше пригод дісталося, ніж тобі — проте, теж втомилися.

— Не зрозумів? Вони вдвох чергували, а ти одна?

— Чому одна? З тобою ... Просто, тебе все одно зараз Еліза в лазарет потягне, ось я і не стала будити. Та й денна вахта, не пара нічному чергуванню. Загалом, приводь себе в порядок, снідай і приєднуйся.

Ніка нахилилася нижче і цмокнула мене в щічку.

— Е-е… Ти не образилася? За вчорашнє?

— Образилася? — У погляді дівчини щире здивування. — За що? Я вже не пам'ятаю, коли так чудово спала.

— Це тому, що тобі пам'ять видалили… — промимрив я.

— Гарний жарт… — засміялася Ніка. — Стала б я видаляти приємні спогади. Це ти, схоже, багато чого забув. Зовсім на себе не схожий… Поводишся як уперше… Не взагалі вперше, а зі мною. Вибачаєшся весь час, соромишся…

— Просто ти така гарна, що мені досі не віриться.

Перевірений спосіб, хочеш вислизнути з-під зайвих розпитувань, скажи комплімент. Ще краще поцілувати і завалити на ліжко, але швидко не вийде. Та й не хочу я швидко, якщо чесно.

Вистачило компліменту. Ніка цмокнула мене ще раз і шмигнула в коридор. Ледве не зіткнувшись у проході з андроїдом.

— Доброго ранку, капітане. Минуло рівно вісім годин… Можна увійти?

Дивно, але після спілкування з Нікою, ця штучна блондинка, яка ще вчора здавалася мені надзвичайно гарною, якось потьмяніла. Ніби нічого не змінилося, всі принади на місці — від сексапільної посмішки до сосків та інших визначних місць, що задерикувато випинаються крізь тканину комбінезону, а вплив набагато слабкіший. Як у коньяку, що вивітрився. Смак є, а не гріє…