Розділ 35

Нікі по десантних шлюпках стріляти не довелося, — я впорався раніше.

Рвонуло так, що любо дорого.

Ні, природно, спочатку місіс Хадсон явила мене здивованій команді «Зірки Вінця», і лише потім Буркотун відтворив на екрані картину вибуху крейсера. Феєричне видовище… Знищення фрегата й поряд не стояло. Мабуть, окрім енергетичного вузла рвонув ще й боєзапас. Або щось у трюмах… Але виглядало, як ланцюгова реакція. Спочатку надулася одна велика вогненна куля, ближче до дюз. А від них, — немов лампочки святкової гірлянди запалювалися — вогники поменше побігли від корми в бік носа. Останній засяяв найяскравіше. Ну, чи мені так здалося, бо решта на той час згасла. А коли і він перетворився на червону цятку, на місці бойового корабля не залишилося нічого достатньо великого, щоб побачити на такій відстані.

Місце загибелі крейсера зорово сприймалося, як невелика пилова хмара, яка розпухала буквально на очах і ставала через це дедалі прозорішою і безформною. Обіцяючи, за такої динаміки, повністю зникнути максимум через півгодини…

— Тлін і пил… — пробурмотів я тихо, чомусь замість задоволення, відчуваючи смуток. — З праху повставши, у прах і повернемося. І житимемо далі лише в пам'яті нащадків. А після декого навіть пам’яті не залишиться.

Якось не складаються в мене стосунки з технікою. Тижня не минуло, як я в майбутньому, а вже другий зореліт на друзки розніс. Потрібно зав'язувати. Бо так ніяких армад не напасешся.

Хоча якщо загалом, то сальдо у мене позитивне. В активі імператорська яхта, База колишнього дона Рональдо і добре поставлений бізнес... Блін, ось уже ніколи не думав, що стану наркоту штовхати. Одне заспокоює — залежність від «Шторму» не виявлена. Так що все чисто для насолоди… І ціна, по кишені лише «сусальній» молоді, що і без того з розу сходить та божеволіє від нудьги. Тож для цієї соціальної піни нічого не шкода. Недаремно кажуть — немає розуму, рахуй каліка. А якщо ще й моральні принципи відсутні геть-чисто… Загалом, баба з воза — суспільству полегшення.

Ну, і місіс Хадсон, ясна річ. Ким би вона не була — цей бонус від тхвангів дорогого коштує. Зрозуміло, що раніше чи пізніше за користування з мене запитають. Усі ми знаємо, де безкоштовний сир роздають. Отже ціна, напевно, буде «о-го-го!», але це все потім. У віддаленому майбутньому. І торг не виключений… А зараз треба зайнятися справами насущними. Не такими глобальними, як облаштування Всесвіту, але теж досить клопіткими. Через обсяг…

— Георгу! Що відбувається?! Ти можеш пояснити?

Все, перший шок пройшов, і товариші, які нічого не розуміють, приступають до мого потрошіння. А оскільки я не партизан у ворожих катівнях, замикатися немає сенсу. Треба колотись. Оскільки добровільне визнання пом'якшує… ЕЕ… процес патрання.

— Неодмінно… Якщо битися не будете.

— А поцілувати можна? — Ніка вже давно тримала мене за руку і тісно притискалася плічком. Як би співпереживаючи. Втім, чому «як би»? Вона ж дівчина, їм належить охкати, ахати і взагалі вести себе емоційніше… чим тупі та примітивні чоловіки. Від яких давно вже не несе кінським потом і часником, але і пахнути... хвала богам, все ще не навчилися.

— Із задоволенням…

Та ще яким. Сам не чекав... Зголоднів за тиждень, чи адреналін ще весь не вивітрився? Пофігу ... Ніка мені подобається, я їй — судячи з усього — теж не байдужий. А що раніше було не до цього… у сенсі, стосунків, то тим більше, час надолужувати. Життя завжди знайде чим зайняти, і неодмінно важливішим. Не дарма ж кажуть, ніколи не відкладай на завтра те, що дають сьогодні — бери, доки не передумала.

Але... ще трохи доведеться почекати. Офіційну частину не закінчено. Тут не лише Ніка. А тягти разом із нею в спальню ще й Ірину з Теодором — особливо другого — я не маю наміру.

— Друзі… Я теж радий вас усіх бачити живими і здоровими. І насамперед хочу привітати з успішно завершеною місією з ліквідації дона Рональдо. Але, як ви й самі могли помітити, окрім цього трапилася ціла купа інших подій. Причому зовсім не тих, які ми прогнозували. Ось тільки розповідь про це затягнеться на кілька годин як мінімум. Еліза не дасть збрехати.

Андроїд, з якою я встановив ментальний контакт, відразу після прибуття на яхту, мовчки кивнула. Натомість Буркотун вважав за необхідне вставити свої п'ять копійок.

— Капітане, перепрошую, але я бачу потужний канал зв'язку між вами і невстановленим джерелом. Ви знаєте про нього? Це не є небезпечним? Боюся, екранувати не вдасться. Тільки шляхом введення вас у несвідомий стан. З наступним видаленням та…

— Не треба мене нікуди вводити і тим більше видаляти… — я посміхнувся і жартівливо підняв руки. — Я в курсі. І це мій новий друг. Дуже розраховую, що і всі ви, у найближчому майбутньому, теж з нею потоваришуєте. А тепер, давайте, все ж таки пройдемо в кают-компанію. По-перше, — у ногах немає правди, а по-друге, — солов'я байками не годують. Соловей — це я, якщо хтось не зрозумів.

Зрозуміли… І навіть дотрималися першої зміни страв. У тому сенсі, що дали спокійно проковтнути якусь рідку кашу. Я волів би борщ чи юшку з локшиною, але Еліза категорично чинила опір, включивши режим лікаря, і сказала що для здоров'я, після такого фізичного та психологічного навантаження, каша з розварених у кисіль овочів найкраще. А так само вона категорично проти того, щоб я набивав живіт раніше, ніж пройду медогляд. Тому що стільки ТФ-переходів за короткий час самі по собі не додають здоров'я, а воно відбувалося ще й з використанням невідомої методики.