Розділ 33

Голос Папанова зник, хмара розвіялася, а переді мною з’явився невідомий шафоподібний індивід, що цілився просто в обличчя з легкого бластера. Рефлекси спрацювали швидше, ніж мозок встиг проаналізувати побачене.

— Що за на… — встиг вимовити ще незнайомець, перш ніж я вхопився лівою рукою за дуло випромінювача, фіксуючи його положення. Потім крутнувся на лівій нозі і від душі врізав ліктем правиці в основу черепа.

Звичайну людину таким ударом можна і вбити, зламавши шийні хребці, ну так по-перше, — нічого у людей зброєю тикати. А по-друге, — звідки мені знати, людина це чи андроїд. Втім, таку бичачу шию і ломиком не враз переб'єш. Тож виживе. І мені легше… Я ж гадки не маю, де опинився. І починати з'ясовувати це із вбивства, не найкращий метод.

Мало чому він у мене цілився? Може, сам злякався, коли я випав із простору. А може, просто на посту стояв і виконував обов'язки вартового?

— Чорт… Куди ж мене занесло? І чому?...

«Ви на борту крейсера «Нараяма»… — голос, що пролунав у голові, само собою звучав без інтонацій, але я чомусь відразу зрозумів, що відповідає місіс Хадсон. — А чому виявилися там, а не на яхті, я не знаю. Мабуть, пане герцогу, саме цього ви й хотіли. Нехай і неусвідомлено, але дуже сильно. А оскільки калібрування ще не зроблено, ваші думки були сприйняті як розпорядження»

Гм… Взагалі, майнуло в мене в голові, щось на зразок: «От би махнути прямо туди, та особисто надерти дупу супостатам. Щоб не лізли…» Дослівно вже не згадаю… Угу… Ну що ж, це вже не перший випадок, який нагадує, що треба краще контролювати свої бажання.

«Хочете повернутись чи вирушити на яхту?»

— Не треба… Раз так сталося, не поспішатимемо, — оглянув випромінювач. Все правильно. На мене тут не чекали. Зброя стояла на запобіжнику. — Еее… А ти мене весь час бачиш?

«Вірніше, я бачу все вашими очима»

— Весь час? — вжахнувся я, подумавши про речі інтимного характеру.

«Досі — так… Але не варто турбуватися. Ви завжди можете наказати мені відключитися і знову активувати, коли вважатимете за необхідне. Просто це найзручніший спосіб комунікації. Дайте ще трохи часу, я навчуся відокремлювати імператив, від побічних думок, і вам навіть розмовляти зі мною не знадобиться. До того ж, ви завжди можете задати перелік моментів з вашого життя, в яких вважатимете мою присутність зайвою. А ще, пане герцог, я відчуваю ваші емоції, і тому хочу зауважити, що ви даремно сприймаєте мене як окрему особистість. Вважайте мене, наприклад, імплантатом. Ви ж не виймаєте його щоразу, перед тим, як лягти з особою протилежної статі в ліжко чи зайти в місце для особистої гігієни?»

— Гаразд… Потім розберемося. Зараз точно не до особин… гм, протилежної статі. Мене інше цікавить. Ти бачиш тільки те ж, що і я, чи більше?

«Набагато більше. Ваші сенсори лише мала частина моїх джерел інформації»

— Це добре… А можеш визначити, яка мета крейсера і скільки часу до атаки?

«Ціль — «Зірка Вінця». Яхта вже схоплена стазовим променем. До виходу на дистанцію відкриття вогню — п'ятнадцять хвилин. Але… за сукупністю дій, можна припустити, що пірати не стрілятимуть. Яхту хочуть взяти на абордаж»

— Я зрозумів. Тоді, перше… Висмикнеш мене звідси тільки отримавши прямий наказ, або якщо я знепритомнію. Друге… Що ти можеш сказати про команду крейсера? Скільки та де знаходяться?

«Перше — буде зроблено. Друге — сорок дев'ять осіб та шість андроїдів технічного обслуговування. Двоє андроїдів знаходяться у ходовому відсіку, решта розосереджена по всьому судну. Люди — один поруч із вами, двадцять у десантних шлюпках. Двадцять три — у медичному відсіку. Четверо — у бойовій рубці»

— Фіга собі! У них епідемія тут, чи що? Трясця! А я без скафандру!

«Не схоже ... Але, щоб сказати точніше, мені треба побачити хворих»

— Не суть… Відповідь на це запитання я можу й сам дізнатися.

Опустився навколішки і кількома ляпасами привів до тями охоронця. Той засмикався, намагаючись ухилитися від ляпасів, і розплющив очі. Пару секунд намагався сфокусувати зір, а коли впорався із завданням, пробурчав:

— Ти покійник, мудило… Ти хоч знаєш, на кого наїхав?

Угу, схоже, цих представників хомо еректус, і тисячолітня еволюція не змінила. Як були тупими биками в мій час, так і лишилися. Їх крихітний мозок не здатний створити навіть найпростіший логічний ланцюжок і збагнути, що коли лежить він, а не я — то й розмовляти треба не з позиції сили. Але натомість і розмовляти з такими простіше.

Потужний стусан під ребра і кулаком в ніс. Та так, щоб кров із розбитої губи. Її присмак миттєво до тями приводить.

— Стули пельку! Говоритимеш, коли я дозволю!

— Ну, все, тобі капець! — прогарчав у відповідь той. — Та я тебе сам раком поставлю…

Що ж до тебе так важко доходить? Вибач, немає часу правила хорошого тону викладати.

Перевів важіль на мінімальний імпульс і вистрілив бандиту в м'якуш правого передпліччя. Дієвий спосіб. І заспокоює надійно, і зв'язувати нетреба.

Бандит зойкнув і затис рану долонею здорової руки.

— Вгомонився?