Розділ 32

Вся ця інформація, звичайно, вельми пізнавальна і цікава, але ні до чого конкретного не веде і відповідей на питання, які я маю, не додає. Отже, тут зробимо паузу і спробуємо почати з початку, поки я остаточно не заплутався. Як муха в павутинні.

— Місіс Хадсон, перепрошую, але ж я не просто так сюди прийшов? Мене привели для розмови з доном Рональдо. І, наскільки можу судити, з його схвалення та дозволу. То, може, таки повернемося до цього питання? Я розумію, накладки трапляються у всіх і готовий почекати... але не надто довго. Є справи окрім торгівлі «Штормом».

— Дона Рональдо не треба чекати… — безтурботно відповіла «домоправителька і не тільки». — Його більше немає.

— Як це розуміти?

— Якщо не вдаватися до технічних подробиць, то з того самого моменту, пане герцог, як ви активували мене, функціонування попередньої матриці зупинено, за браком сенсу.

— Почекай, почекай… Що означає, немає сенсу? А як же його бізнес? Хто тепер займатиметься збором та торгівлею «Морської примари»?

— Цього я не знаю. Вам вирішувати…

Ще один сюрприз. Мене що «прихована камера» знімає? А навіщо? Щось не в'яжеться така поведінка з інформацією, яка зібрана на благородного дона.

— Що означає вирішувати мені?

— Це і означає. Можете, залишити все як є, призначивши керуючим того андроїда, який вас супроводжував. Він запрограмований саме на таку діяльність. А керувати та підтримувати з ним зв'язок будете через мене. Порахуєте зайвим тягарем — все закінчиться буквально за пару діб. Готівковий запас мінералу обмежений, а коли його зберуть, нові кристали не виростуть.

— Нічого собі… — день буквально вирував відкриттями. — Що ж це виходить? За появу цього наркотику, треба дякувати тхвангам?

— Охоронці Рівноваги порахували його найнешкідливішим і ефективним способом привернути вашу увагу.

— Мою?! — я похитав головою. — Вибачте місіс Хадсон, я, звичайно, дуже високої думки про власну значущість і роль в історії людства, але не настільки ж. І ніякі Охоронці не могли знати, що я…

А чому не могли? Може, вони все це й зробили? Я маю на увазі перенесення з минулого. Та ну… манія величі. Але, з іншого боку, навіщось мене все-таки висмикнули. І не просто так, а вкинувши у тіло цілого герцога.

— Прошу вибачення, пане герцогу, — сказала місіс Хадсон. — Я була неточна у формулюванні. Звичайно ж, чекали не персонально вас, а на того, хто підійде за потрібними параметрами. Але не треба виказувати надмірну скромність. За весь час активності дона Рональдо… а це вже майже п'ятнадцять років… через ТФ-перехід пройшли лише ви. Інші, або ні про що не здогадувалися, або їх все влаштовувало, або їх не пропускав контроль особистості, і вони не могли потрапити сюди. Ні люди, ні андроїди.

Мабуть, тому, що я єдиний, хто прийшов не домовлятися чи віджимати бізнес. У мене була одна мета — знищити дона Рональдо. І це сталося. Хоч і вельми незвичайним способом. Питання в іншому, що мені з усім цим щастям робити? І як звідси вибратися? Трясця! Ну чому все завжди так складно? Невже не можна провести попередній інструктаж? Он, до Діви Марії серафима чи когось там прислали, як належить у культурних людей, попередив про чудо завчасно. Причому аж за дев'ять місяців наперед. Даючи можливість усвідомити та підготуватися. А мені навіть за годину до перенесення не натякнули.

О, Господи, які ж дурниці в голову лізуть.

— Місіс Хадсон, буду відвертим. Я геть розгубився. Жодної розумної думки. Мені б відпочити трохи, прийти до тями, освоїтися, перетравити інформацію.

— Як вийдете з кабінету, поверніть праворуч. Другі двері — ваша спальня.

— Ні, ні… Тобто дякую, але я інше мав на увазі. Мені не просто поспати треба, мені необхідно повернутись у звичну обстановку. Поспілкуватися з друзями, порадитись… Якщо про щось треба промовчати — не питання… Втім, навіть якщо й розповім комусь, думаєте, в таку казку повірять? Вирішать, що я надихався галюциногена. Або травму під час побиття заробив…

— Тобто ви хочете назад на базу, у поле астероїдів?

— Якщо можна…

— Чому ні… Ви вільні піти і повернуться будь-коли. А я, якщо не буде інших доручень, займуся збором інформації, яка може стати вам у нагоді в майбутньому.

Відверто кажучи, боявся почути зовсім інше. Начебто те, що я тепер невіддільна частина всього інопланетного комплексу.

— А йти через перехід на станції?

— Ні, телепорт у барі був односторонній та одноразовий. Його більше немає.

Від такого спалювання мостів мені знову стало ніяково. Дуже радикально тхванги підходили до питання, безапеляційно. Особу дона Рональдо стерли, перехід знищили.

— А станція? Сподіваюся, вона вціліла? У мене там друзі залишилися! І я буду дуже… — хотів сказати «невдоволений», але чорт його знає, як поводитися з такими могутніми істотами? Погрожувати точно не варто. Тому закінчив нейтральніше: — Буду дуже засмучений, якщо з ними щось трапиться.

— Тоді вам справді краще скоріше до них приєднатися, пане герцог... — у голосі місіс Хадсон з'явилися нотки занепокоєння. — Імовірність того, що в найближчі півгодини «Зірку Вінця» атакує легкий крейсер «Нараяма», який виходить із ТФ-тунелю, близька до одиниці.