Розділ 30

— Не зрозумів? Ти нам погрожуєш? — підвівся підставний ватажок.

— Навіщо мені це? Які погрози для можливих партнерів? До речі, ви вже перевірили параметри яхти за каталогом Лорда Джонца? Ні? Тоді зробіть це… А потім продовжимо розмову. Але, далі, говоритиму тільки з доном Рональдо, — я не питаючи дозволу опустився на найближчий стілець. — Ноги гудуть. Втомився…

— Що означає, з доном Рональдо? — коротун знову спробував натиснути на мене голосом. Але не на того натрапив.

— Послухайте, я не встряю у ваші традиції та звичаї, а також не маю наміру вчити — як вести бізнес. Я навіть готовий вдати, що нічого не зрозумів і продовжувати обговорювати умови угоди з вами, мій друже. Але тільки в тому випадку, якщо і ви більше ні про що не розпитуватимете. Крім того, що стосується обговорення питання ціни та інших умов угоди, зрозуміло.

Малюк скочив на ноги, і тепер височів над усіма, а його випромінювач цілився стволом мені в голову.

— Ти небіжчик! — гаркнув пірат, завмер на секунду і… опустив бластер. Потім кивнув, ніби подумки відповідав невидимому співрозмовнику. — Гм... Добре. Як скажете.

Обличчя коротуна випромінювало такий подив, ніби він щойно отримав величезний спадок або виграв куш в імперську благодійну лотерею.

— Що ж у тебе за яхта… Герцог? Якщо її власнику можна те, що досі нікому не дозволялося? — промимрив ледь чутно.

— Гарна яхта, — посміхнувся я, наскільки дозволяла зайве, нарощене Елізою тіло. — Мені подобається ... Укладемо договір, і ти собі таку через пару років купиш ...

— Не розумію… — за звичкою пробурчав той і сховав бластер. Все ж таки під прилавок, а не за спину. — Йди за мною. Дон Рональдо хоче тебе бачити.

Три події сталося одночасно… Спершу почувся звук сильного удару, десь біля стелі. Потім біля вуха просвистіла куля… Я саме так і подумав: «Ось куля пролетіла і ага…». Але завершилося все не зойком болю і падінням тіла, а дзвоном скла, що б'ється. Хоч зойк, все ж таки був… От тільки до того чи після, сказати важко. А потім бар заповнив пронизливий, свердлячий свист... І протягом потягло. До речі, абсолютно немислиме відчуття у приміщеннях із замкнутою системою кондиціювання та регенерації повітря.

Першим, як не дивно, зреагував Касторка. Втім, може, саме завдяки відсутності емоцій, він і зрозумів усе швидше за інших. Рибоокий схопив зі столу масивну з товстого скла попільничку і шльопнув її на стелю. Попільничка прилипла намертво, як приклеєна, а свист миттєво стих.

— Оце так… — обтрушуючись від уламків битого посуду і розмазуючи по обличчю щось липке й червоне, з-під барної стійки виліз підставний ватажок. Зважаючи на те, що коротун при цьому не стогнав, а тільки морщився — червоне і липке не було кров'ю. Швидше за все, кетчуп чи… варення. Хоча навряд чи хоч хтось за всю історію цього бару замовляв солодке.

— Стріляли, чи що? — здивовано глянув я на заткнуту дірку в стелі.

У відповідь пірати тільки розреготалися.

— Як не маскуйся під космічного вовка, а вуха планетарного жителя стирчать назовні… — добродушно пояснив Рашпіль. Він теж, як і уявний дон Рональдо, витирав долонею розлиті по полицях рідини, але не витирав її об штани, а облизував. — Ми на астероїді… і ця куля випущена із рушниці Всесвіту.

— Не зрозумів? Яка куля?

— Метеорит ...

— Метеорит?

— Ну, так… — засміявся ще хтось. — Такі маленькі камінці… Літають у просторі. Ніколи раніше не чув? Будеш удома, подивися на нічне небо. Побачиш яскраву риску, це якраз вони згоряють в атмосфері. На астероїдах атмосфери немає, от і долітають. Але, ти, хлопче, у скафандрі народився… — пірат прокреслив у повітрі уявну лінію від стелі до бару. — Зрушив би з місця секундою раніше, він би не бухло розплескав, а твої мізки.

— Еее ...

Моє мекання зустріли ще дружнішим сміхом. Хоча насправді нічого смішного не сталося. У всякому разі, на мій погляд. Трясця, як же все-таки безглуздо життя влаштоване. Будуєш хитромудрі плани, вважаєш себе найрозумнішим, а чорт знає де і він же знає коли, вирушив у політ крихітний уламок матерії, щоб у якусь мить зустрітися з тобою і покласти край усьому — планам, мріям та самому життю.

Ніколи не вважав себе боягузом, але в цей момент щось усередині тьохнуло.

— Не бзди… — амбал, що стояв поруч, помітив як змінився вираз мого обличчя і підбадьорливо ляснув по плечу. — В те саме місце метеорити двічі не потрапляють. Мабуть, для чогось ти ще потрібен Всесвіту. — Але, за друге народження, з тебе належить.

— Не питання… І часто такі сюрпризи трапляються? Не зрозумів? У вас що навіть захисного поля над базою немає?

— Є… Тільки щит імпульсний… Генератор силового поля працює не завжди, а в змінному режимі. Простіше кажучи, включається і вимикається з частотою в одну десяту секунди… — коротун встиг привести себе в порядок, хоча сліди погрому бару все ще залишалися досить помітними… — Для економії енергії. І засікти його складніше, ніж стаціонарний. Отже, цей «посланець небес» перший, що зумів проскочити. Очевидно, якийсь знак.

— Ну, якщо вірити теорії відносності, навіть найнеймовірніші події все ж таки можуть статися. І не обов'язково наприкінці списку.