Розділ 26

Частина друга

Фронтир

Хлопці дона Рональдо били мене вже третю годину.

Якщо хтось думає, що це така легка справа, нехай сходить на найближчий м'ясокомбінат і попросить комірника дозволити побити м'ясну тушу. Так що четверо піратів, хоч і змінювалися постійно, встигли неабияк захекатися і спітніти.

Ні… Незважаючи на значні габарити, не бійці. Очевидно давалася взнаки відсутність щоденних тренувань, пристрасть до алкоголю та інших «нехороших» надмірностей. А також — зайва вага.

Напевно, саме тому дон Рональдо обрав місцем для бази не одну з багатьох «нічиїх» планет Фронтиру, а велику брилу на периферії астероїдного поля. Щоб його «бригаді» було легше тягати власні пивні животи.

А ще «переговорники» піратів, одразу допустили серйозний промах. Вони не сприйняли мене всерйоз, вважаючи звичайним баригою, що в житті не бачив нічого, крім рядків гросбуху, і який цінує власне життя та здоров'я понад будь-який прибуток. От і поводилися відповідно. На піратському сленгу вся ця «відбивна по ребрах» має єдиний і абсолютно прозовий зміст — зробити клієнта м'якшим і поступливішим. Перш, ніж він потрапить за стіл переговорів.

Ну, звинувачувати в помилці тільки їх, я не поспішав би. Після того, як зі мною попрацювала Еліза, я і сам себе не впізнав. Оскільки став у талії та дупі ширший ніж у плечах. А накладні щоки та потрійне підборіддя відвисали так, ніби я безперервно знаходився в полі гравітації не менше чотирьох g.

Скульптура сластолюбця, ненажери та ледащо в натуральну величину. Пересувати обережно і не кантувати.

Натомість і переваги товстунів перед субтильними індивідуумами теж є. І якби в процесі «обробки» не прилетіло кілька разів по причинному місці, крізь шар накладного «жиру» я навіть не оцінив би старанності, з якою мене товкли і місили в чотири руки.

До того ж, мене навіть не зафіксували, а лише підвісили за руки до стелі. І реготали, дивлячись на «танець боксерської груші», який я старанно виконував після кожного удару чи копняка. Тобто це вони думали, що «після». А насправді я починав рух ще до торкання, чим знижував енергію удару, щонайменше вдвічі.

Зате стогнав і здригався при цьому дуже натурально. Не знаю, як Немирович-Данченко та Станіславський, а пірати вірили. Тому, попрацювавши на повну силу не довше ніж півгодини, потім почали відверто філонити.

Благо підвісили мене не в якомусь підвалі для серйозних розмов, а просто в барі. І оскільки власника та зайвих відвідувачів виставили ще до початку «процедури», то безкоштовна випивка цікавила хлопців дона Рональдо набагато більше, ніж моя тушка.

— Так, бос… Думаю, готовий… — несподівано приклав руку до голови один із піратів. — Можете підходити… Гаразд, зараз запитаю.

Він підійшов до мене і висмикнув з рота кляп.

— Що скажете, містере? Бажаєте говорити?

— Не бийте… будь ласка… — прохрипів я, пускаючи рожеві слини. Для картинки довелося самому себе за язик вкусити. Чорт, це справді боляче! Наступного разу треба брати капсулу із фарбою. — Я все скажу...

— Барига готовий до співпраці, бос… — радісно повідомив пірат у мікрофон, і метнувся до барної стійки. — Хлопці, якщо хочете, швидко накотили по чарці. Зараз бос прийде, а він самі знаєте… Не схвалює.

Остання фраза явний евфемізм, оскільки здоровила відразу шарахнулися від полиць з алкоголем, як чорт від ладану. А ось старший не встиг. Тільки він налив у склянку якогось пійла, як двері в приміщення відчинилися від різкого поштовху і в отворі виник такий собі плюгавенький шибздик, що називається метр десять на ковзанах і в капелюсі. Зовсім трохи вище тої планки, нижче за яку вже починаються карлики. Той самий дон Рональдо Ескабінетор — моторошний лиходій і кровопивець, що проходить у списку найжорстокіших злочинців Ради Світів, під номером три.

— Вдівець… — лагідно пробурчав коротун. — У горлі пересохло? Чи ти вважаєш, що закінчив роботу і можна розслабитись?

— Що ви, бос? — помітно зблід здоровань. Погляд його злякано заметався по барі, шукаючи порятунку і натрапив на мене. — Це я баризі налив… Треба ж до тями привести. Він п'ять разів свідомість втрачав... Нехай ковтне... Поки зі страху власне ім'я не забув.

Ну, покладемо не п'ять, а лише двічі. А що робити, довелося відповідати ролі. Але сперечатися не буду і від випивки не відмовлюся. Правда, я б з куди більшим задоволенням звичайної води кухоль вдув, ну так, через брак гербової...

— Розумно. Не чекав… — хитнув головою ватажок піратів. — Ростеш… Не заперечую. Піднеси бідоласі.

Дон Рональдо зачекав, поки я жадібно вихлептаю (не зрозумів що, але оборотів за п'ятдесят) і тільки після цього підійшов ближче.

— Ну що, люба людина? Поговоримо?

— Так… Будь ласка… Я нічого не розумію…

— Помовчи… І відповідай на запитання…

Я відкрив рота і тут же, з переляканим виглядом закрив. Дону Рональдо це сподобалося. Пірат задоволено хмикнув і спитав:

— Ти хто?

— Торговець… еее… купець… Покупець, — квапливо відповів я.

— Кумедно. І що ж таке ти мав намір купити, залетівши на край Всесвіту? Тільки не говори, що пролітав повз, побачив яскраву вивіску і вирішив зазирнути на вогник. Тому що в цих місцях, без мого відома та дозволу, навіть метеорити не з'являються.