Розділ 24

Екран погас, а от у рубці пристрасті, схоже, тільки розгорялися.

— Капітане… — судячи зі стиснутих кулаків, Теодор насилу стримувався. — Ви справді повірите йому на слово? Та він же здасть нас одразу, як тільки завершить до ТФ-стрибок. А може, і вже надіслав повідомлення на сервер Служби безпеки. Відразу, як тільки впізнав нас.

— Цілком можливо, — я знизав плечима. — Але в цьому випадку ми все одно ситуацію не контролюємо. Та й зробити нічого не можемо. Ти ж не хочеш запропонувати завершити розпочате піратами?

Теодор обурено засопів, але відповіді не знайшов і мовчки втупився у стіл.

— А мені більше інше цікаво… — замислено зауважила Ніка. — Що ж ми накоїли? Це має бути щось фантастичне, якщо за наші голови такі величезні нагороди дають? Хтось може пояснити?

— Та нічого особливого… — я вирішив поки що не говорити про знищення Імперією Дому Ланкастерів. — Усього лише викрали Імператора. А потім викинули його на спас-шлюпці в Космос… Після того, як він подарував нам свою яхту.

— Це жарт? — Невпевнено посміхнулася Ірина.

— Буркотун, підтверди.

— Так… — обізвався ШІ. — Капітан виклав події дещо своєрідно, але по суті правильно і хронологічно точно. Ви справді викрали Костянтина VII і відпустили імператора після того, як він подарував вам «Зірку Вінця».

— Здуріти… — підсумовувала враження Ніка. — А детальніше?

— Спершу, давайте вирішимо, куди нам рухатися далі… А потім, переберемося в кают-компанію, пообідаємо… Відверто кажучи, я страшенно зголоднів. Там і поговоримо. Всерйоз і докладно. З усіма подробицями.

— Що означає, вирішимо? — здивувався Теодор. — Хіба ми не полетимо на Цитадель? Що б не сталося, Дім Ланкастерів ніколи не видає своїх.

— Для того, щоб дати відповідь на це запитання, Теодоре, мені доведеться розпочати здалеку. І оповідання це, не буде коротким. Тому повертаюся до попереднього варіанту. Спершу нагальні проблеми, потім розмови.

— Капітане… — втрутився Буркотун. — Вас знову викликає «Усмішка Чаїр».

— Вони ще тут?

Всі дружно глянули на екран зовнішнього огляду. Уламки піратського фрегата та лайнер залишалися на колишньому місці.

— Так. З’єднати?

— Звичайно…

Цього разу капітан Хоніксман виглядав набагато спокійніше, але все ж не цілком впевненим.

— Ще раз бажаю доброго здоров'я…

— Взаємно. Щось ще трапилося? Вам потрібна допомога?

— Еее… Ні… Дякую. У нас все в порядку. Навпаки… пане герцог. Це ми… хотіли б… Точніше, маємо честь… Якщо ви не проти, звичайно…

Схоже, космічний вовк не так часто мав нагоду спілкуватися з аристократами. Що й не дивно, враховуючи маршрут та вантаж. І якщо йому не допомогти, то шлях до суті розмови може виявитися занадто заплутаним.

— Капітане Хоніксман... Забудьте про сіятельства. Зараз ви розмовляєте із злочинцями. Тож давайте по простому, без політесів. Як командир зорельоту з іншим командиром.

— Добре… Спасибі, ваше… теє… капітане Ланкастер. Як ви знаєте, у мене на борту є партія переселенців. Ми летимо на планету Регіна у сузір'ї Омега-2016. Це зовсім новий світ. Відкритий у минулому році, але має величезні перспективи розвитку. Планета знаходиться за офіційними межами Вінця Тисячі Сонців. І хоча Асоціація першовідкривачів формально дотримується законів Імперії, насправді її юрисдикція на землі, що освоюються, не поширюється. Це давня традиція. Її початок покладено ще з часів освоєння Дикого Заходу та Дикого Поля. І будь-хто, кому вдалося досягти Фронтиру, може розпочати життя з чистого аркуша. Отримати нові документи, і якщо за рік не порушить місцевих законів, то й громадянство… Мені здається, це найкращий вихід для людей, які опинилися у вашому становищі.

— Секундочку… Тобто, капітане Хоніксман, ви запрошуєте до себе четвірку злочинців, на даний момент найвідоміших в усій імперії? Я правильно зрозумів?

— Ні… — хитнув головою, і знову витер піт з чола. Схоже, на лайнері барахлив клімат-контроль. — Не я… Я не маю таких повноважень. Але так вийшло, що у мене на борту знаходиться один із представників Ради світів Фронтиру. Сер Вільямс Бігун-молодший. Саме він і уповноважив мене зробити вам цю пропозицію.

Я глянув на своїх товаришів. Вони виглядали не менш розгубленими, ніж капітан лайнера. Гм, схоже, поквапилися ми з очищенням пам'яті. Треба було хоч трохи ще почекати. Ну, чого вже тепер, красномовство на сходовій клітці нікому не допомагало виправити ситуацію. Назвався грибом, тримай хвіст пістолетом і не кажи, що не гоп. Сам приймай рішення… і відповідальність теж.

— Цікаво… І з чого таке люб'язне ставлення? Чим ми зуміли завоювати прихильність пана радника? Невже, лише парою вдалих пострілів по піратах?

Хоніксман озирнувся і в кадрі з'явилася ще одна людина. Не старше п'ятдесяти. Великий, міцний. Чимось схожий на Ковтуна. Статурою. Бо його обличчя ховалося в густій, акуратно підстриженій бороді.

— Доброго дня. Чи дозволите приєднатися до розмови?

— Зробіть ласку.

— Дякую. Радник Бігун, до ваших послуг. І одразу відповім… Якщо врахувати, що ті постріли врятували нам життя, то навіть такої «дрібнички», як ви бажаєте натякнути, цілком достатньо. Але це не так… По-перше, — ми давно в дорозі, тому уважно дивимося всі розважальні передачі, які транслюють імперські інформаційні ТФ-мережі. І звісно ж, не могли пропустити таке чудове видовище, як урочисте відкриття щорічних літніх Ігор на Едемі.