Розділ 21

— Просто чудесно! А про наше наближення вони знають?

— Звичайно. ТФ-антени мали вловити відлуння переходу, — підтвердив Буркотун. — На цьому побудовано принцип безпеки руху. Перш ніж зробити стрибок, навігатор надсилає сигнал контролю простору. І якщо в точці виходу, чи в небезпечній близькості опиниться матеріальне тіло, — до розрахункової траєкторії, будуть внесені відповідні поправки. Тому сканування простору відбувається безперервно і в автоматичному режимі.

— Гарна штука склероз… — промимрив я. — Щодня купа новин. А в чому тоді зміст усіх цих розпізнавальних систем? Якщо кожен зореліт в окрузі нас бачить та чує.

— Твердження помилкове, — заперечив ШІ. — Нас не бачать і не чують. Про нашу присутність лише знають. Але при відключеній системі «свій-чужий» можуть визначити лише тоннаж.

— Ну хоч щось…

— Георге… — гукнула мене Еліза. — Дія снодійного закінчилася. Інші члени екіпажу приходять до тями. Які будуть розпорядження? Не зрозуміла? Ти не хочеш підглядати за дівчатами, чи, навпаки — охоче б глянув на них, голеньких?

— Ні, я на таке не підписувався... — підняв руку до голови і натиснув на ледве відчутний горбок позаду вушної раковини, відключаючи імплант. — Доброго потрохи. Еліза, я на місток. Як екіпаж приведе себе до ладу — направ їх туди ж. Ознайомимося з особовим складом і судном.

— Добре, Георгу.

— Буркотун!

— Так капітане.

— Третій стрибок скасовується. Зробимо зупинку ... Як тільки зможеш, збери про ті зорельоти більше інформації. Якщо відстань дозволяє, бажано отримати картинку на моніторі. А зараз, будь ласка, поясни, як пройти в командну рубку?

— Ідіть центральним коридором за жовтими стрілками, капітане.

Говорила мені бабуся, перш ніж рота розкривати, подумай. Може, за розумного приймуть. Скільки часу вже на яхті, а тільки тепер звернув, що весь коридор, як весняним графіті поцяткований всілякими покажчиками. А для зручності тих пасажирів, які не вміють читати, вони ще й різного кольору. У медвідсік — червоні стрілки. До шлюзу — чорні. У кают-компанію — сині. До спалень ... Еее, пардон, кубриків — зелені. У ходову рубку — жовті. До реактора та енергоблоку — білі…

Багатозначно. З натяком.

Типу, якщо там неполадки, саме час перевзувати тапочки.

Ходова рубка, вона ж кабіна пілота, а за сумісництвом — капітанський місток і бойовий відсік.

Сферичне приміщення діаметром близько шести метрів. Така собі велика рятувальна капсула. Наскільки я зрозумів з пояснень Буркотуна… Цілком автономна і здатна витримати пряме влучення з головного калібру лінкора. А то й залпу. У нижній частині напівсфери, що під підлогою, — все, що необхідно для безперебійної роботи системи захисту та життєзабезпечення на кілька місяців дрейфу. У верхній — щось на кшталт малого конференц-залу.

Посередині круглий стіл-тумба із вбудованими панелями. Навколо нього шість крісел... Білі. П'ять із тонкою, а шосте — із широкою червоною смугою. Ну щоб навіть тим, неписьменним, було зрозуміло, яке хазяйське. Я грамотний, тож саме в нього й плюхнувся.

Матусю рідна! Це не крісло — це витвір ортопедичного мистецтва. Ті, у кого проблеми зі спиною, зрозуміють… Воно буквально спіймало мене, миттєво підлаштовуючись під усі виступи, вигини та западини… наче збиралося зробити для нащадків зліпок найважливішої частину тіла всякого правителя. А в результаті таке відчуття, що не сидиш, а ширяєш над підлогою, настільки рівномірно розподілилося навантаження на хребет. Здуріти… Все, я тут житиму… У тому сенсі, що на фіга потрібні кубрики, якщо тут так добре?

Хоча... Я ще не бачив їх оснащення. Може, ліжко ще крутіше… Ну і… дечим у кріслі все ж не так зручно займатися, як на великій горизонтальній площині. Особливо, якщо нікуди не квапитися.

— Капітане, дозвольте увійти?

Голосок Елізи я вже навчився відрізняти. Крутнувся разом із кріслом у бік входу в рубку.

Андроїд стояла у проході.

— Заходь.

— Дозвольте відрекомендувати членів вашої команди?

— Дозволяю…

Як на мене, андроїд трималася надмірно офіційно, але я не знавець флотських традицій. Може, так годиться?

Еліза увійшла в рубку, а слідом за нею інші. Трималися невпевнено. Дивилися з цікавістю.

Попри етикет андроїд почала з чоловіка.

— Теодор Ковтун. Кваліфікаційний допуск — майстер пілот. Має досвід роботи з усіма типами зорельотів малого та середнього класу. Друга спеціальність — інженер-робототехнік. Біологічний вік — тридцять два роки. Встановлено імплант збільшення пам'яті. Проходив незначне удосконалення тіла за програмою «спортсмен-аматор». Особливі прикмети… Майже двометровий здоровань. Повністю позбавлений рослинності на обличчі, крім повік та брів. Має шрам на підборідді ліворуч. Татуювання на обох передпліччя, у вигляді канатів зав'язаних вузлами на середині біцепсів. Позивний «Маестро». Рекомендована посада — перший пілот.

— Радий служити під вашим керівництвом, капітане... — Теодор зробив крок уперед і зобразив кивок. На мене дивився так, наче бачив уперше в житті. Дівчата, до речі, також. Схоже, Еліза перестаралася з очищенням пам'яті.