Розділ 15

— Зараз не зрозумів? Тобто ти хочеш сказати, що як я віддам наказ на відстикування посадкового модуля, то він нікуди не відлетить? Бо силове поле не відпустить?

— Так.

— Що так?

— Не полетить.

— Короста! Чому Еліза мене про це не попередила?

— Це запитання?

— Так, чорт забирай!.. — я ледве стримався, щоб не крикнути. ШІ все одно не зрозуміє. — Ще яке питання! І краще буде, якщо мені відповідь сподобається...

— Шукаю запис розмови... Є. Увімкнути аудіофайл?

— Так…

У приміщенні відразу почувся чоловічий голос. Ніколи не думав, що він у мене такий неприємний. З хлоп'ячими писклявими нотками… Жодних мужніх інтонацій, начальницьких тембрів.

— Елізо. Слухай наказ! Навіть якщо я не віддам додаткових розпоряджень, не пізніше як через шість годин з цього моменту, катапультувати рятувальну капсулу з імператором! Окремо проконтролювати, щоби працював аварійний маяк. Якщо буде помічено хоч найменшу несправність… Відставити. Разом із капсулою скинути радіолокаційний буй, налаштувавши його на подачу сигналу «СОС».

— Аналіз тексту підтверджує, що андроїд не отримував запиту про роботу захисного поля, а його наявність не перешкоджала виконанню наказу, — резюмував Буркотун. — Еліза не мала причин давати відповідну довідку.

Ну так... Робот не людина. Я ж не вказував дистанцію, на якій має бути капсула після відстиковки.

— Це не є «гут»… — пробурмотів тихо. — Проблема ...

— Не зрозумів питання, — байдуже повідомив Буркотун. — Яка проблема? — і відповідно до нового імені додав. — Капітане, чи не можна конкретніше формулювати? Я не вмію вгадувати ваших думок. Особливо, коли їх немає.

— Можна… — за інших обставин я посміхнувся б, але зараз було не до жартів. — Мені потрібно вимкнути силове поле «Зірки Вінця». Як це зробити?

— Увійти в порт і наказати пришвартуватися.

Щось у відповіді здалося мені важливим. Але що?

— Стривай…

— Чекаю ...

— Помовч… Я думаю. Гм… Ну, так… Як яхта може пришвартуватися до причалу з увімкненим силовим полем. Логічно. Невідомо інше. Звідки система дізнається, що вже час? Зовнішні сенсори зчитують інформацію та порівнюють її з еталоном? Тобто, силовий кокон приберуть лише в одному місці? На рідній стоянці? А якщо імператор захоче відвідати будь-яку іншу планету з васальних світів? Він що не зможе покинути зореліт?

ШІ мовчав.

— Гей, чого не відповідаєш?

— Була команда «помовчати», — Буркотун чудово давав собі раду з новою личиною. — Тепер говорити?

— Так… — я все ж таки не стримав посмішки. ШІ нагадав мені знамениту фразу Софіко Чіаурелі з фільму «Шукайте жінку»: «Говорю, коли хочу і коли це потрібно для справи, але коли мені кажуть мовчати замість того, щоб сказати, що я мала сказати, то я не говорю — я мовчу, і не говорю взагалі!»

— Система відключення силового поля спрацьовує після отримання команди на швартування яхти.

— Годиться… — ось тепер я не тільки посміхнувся, а й засміявся. Що ж. Автоматизація всіх процесів — це величезний плюс для людини робити все за своїм бажанням.

Цієї миті простір знову здійснив кульбіт. Добре, що я все ще сидів, а не гуляв коридором.

— Друга точка маршруту, — доповів Буркотун. — Відключаю системи розпізнавання. Готуюся до наступного стрибка. Напрямок — система Темузин. До стрибка — три хвилини. Час у дорозі — сорок одна хвилина.

Зрозуміло. Значить, сидимо і не сіпаємося. Поки дострибаємо до мети, часу у мене вагон і візок. Питання в іншому, притримати Костянтина, на всякий пожежний випадок, чи вже можна відпустити? З одного боку, користі від імператора жодної. Але з іншого — завжди можливий варіант, що чогось не врахували.

Гаразд. Нехай ще почекає… Заберу «сувеніри» з «рідної» хати, ось тоді й попрощаємось остаточно.

Час, що залишився до прибуття в систему Дому Ланкастерів, я витратив на освоєння, воно ж відновлення навичок, користування бойовим скафандром.

Спершу добряче попотів і посопів, намагаючись витягти з пам'яті інструкцію або розпитати Буркотуна, але згодом навчився співпрацювати з власним тілом і доступними фрагментами спогадів. Треба було тільки подумати, що я хочу — почати діяти, а потім відволіктися іншими думками. І моє тіло продовжувало діяти самостійно. Схоже, ці навички моєму попереднику були вбиті не тільки в підсвідомість, а й у спинний мозок. На рівні інстинктів...

І тільки-но я зрозумів це, далі все стало набагато простішим. А головне, — у процесі вивчення скафандра всі необхідні знання почали повертатися. Враження, ніби дивишся забуте кіно. Що далі в сюжеті не пам'ятаєш, але кожен наступний кадр знайомий і не запам'ятовується, а освіжається у пам'яті. Так що, коли я остаточно одягнувся і трохи посовгався в ньому, то відчував себе не нубом, а супер професіоналом.

А крім того, відволікаючись на сторонні думки, я якимось чином висмикнув зі свідомості ще один шматок спогадів зі попереднього тутешнього життя. Пазл, якого не вистачало для повноти картинки. Інформацію про те, як потай потрапити до палацу Ланкастерів.