Розділ 12

— Капітан, «Вежа» не дає дозволу на зліт… — за кілька хвилин доповіла андроїд. — На комунікатор яхти надійшов виклик із диспетчерської. Прийняти?

— Ось як? — я глянув на імператора, той знизав плечима. — Давай. Виводь на екран. Зворотній зв'язок, лише звуковий. Без картинки.

Посеред приміщення спалахнула яскрава точка, від неї бризнули тонкі промені, після чого перед нами розгорнулася панель голограмного екрану, з якого на нас дивилося суворе чоловіче обличчя.

— Капітан зорельоту «Зірка Вінця», це диспетчер Космопорту Едема. У зв'язку з оголошенням надзвичайної ситуації вам забороняється зліт. Глушіть двигуни та чекайте на подальші розпорядження. В іншому випадку…

— Хвилинку! — перебив я диспетчера. — Хто оголосив надзвичайну ситуацію?

— Це вас не стосується. Виконуйте наказ. Інакше…

— Та постривай ти, не гарячкуй… Сподіваюся, ви пам'ятаєте, кому належить «Зірка Вінця»? Ні? Тоді вигляньте з вежі назовні. Там десь вештається Сван Берг. Він же начальник служби охорони Його Імператорської величності Костянтина VII. І поговори з ним. Я почекаю…

— Це зайве, — погляд диспетчера метнувся за межі зображення. — Сван Берг стоїть поряд. І це його наказ.

— Тоді, нехай покажеться. Сване, друже! Де ти? Мені здавалося, що ми домовилися про все? Що ж ти умови в ході гри змінюєш?

Головний охоронець став за спиною диспетчера. Він був дуже блідий, а ліва щока тремтіла від нервового тику.

— Увімкніть зображення! Я маю поговорити з імператором!

— Добре... Елізо. Будь добра. Увімкни відеозв'язок.

Побачивши імператора, що сидів поруч зі мною, диспетчер схопився, як ошпарений і завмер по стійці «струнко», а Берг полегшено зітхнув.

— Щось трапилося? — ліниво поцікавився Костянтин VII.

— Ні, Ваша Імператорська Величність… — витер спітніле чоло начальник охорони. — Я лише хотів переконатися, що з вами все гаразд.

— Переконалися? — так само прохолодно промовив імператор. — Чи мені для наочності треба заспівати й станцювати?

— Винен... — тепер і Берг виструнчився. — У мене було погане передчуття…

— Припиніть займатися глупством, Сване, — пробурчав Костянтин VII, правда вже жвавішим голосом. Все ж, кожному приємно, коли за нас хвилюються. Хоч і намагаємося вкотре це не демонструвати. — І зніміть заборону на зліт. Через вашу самодіяльність я втратив ще не менше, як півгодини.

— Капітанові яхти «Зірка Вінця»! Вихід на орбіту дозволено… — відразу відгукнувся диспетчер.

— Сподіваюся, ми й надалі обійдемося без сюрпризів? — прийшла моя черга розпочати розмову з Бергом. — Тому що ви й справді всіх затримуєте. Його Величність, між іншим, уже збирався вдягати скафандр. А тепер порахуйте скільки часу піде на те, щоб розблокувати посадковий модуль, повернути государя на яхту і підключити до прямого зв'язку? А після розмови з вами, зробити все те ж у зворотному порядку.

— Підтверджую… — кивнув Костянтин VII. — Всім, хто мене зараз чує... наказую. Ні в якому разі і ні за яких обставин не заважати капітанові яхти «Зірка Вінця» герцогу Георгу Оресту Ланкастеру! Пеленгуйте і чекайте, доки не запрацює аварійний маяк шлюпки. Повторюю! Це прямий наказ імператора! Усі винні у невиконанні зазнають найсуворішого покарання! Кінець зв'язку!

Андроїд, незважаючи на наказний тон Костянтина VII, подивилася на мене. Довелося кивнути і тільки після цього екран згас.

— Підтверджую попередню команду. Увімкнути маршеві двигуни. Найменший уперед. Вийти на стартову орбіту.

Яхта справді будувалася так, щоб забезпечити вінценосному власнику максимальний комфорт. Ні ревіння двигунів, ні тремтіння корпусу… Відчуття, як у ліфті, що рушив вгору.

— Ну що, великий пане… — не втримався я від легкої підначки. — Ходімо готуватися до евакуації? Чи зачекаємо, доки межі планетарної системи не покинемо?

— Тобі вирішувати… Але, думаю, більше ніхто не наважиться чинити перешкоду. Втім… Вже недовго. Хвилин за десять будемо на орбіті.

— Ну, тоді я спершу в душ...

Ну а чого? Десять хвилин мовчки сидіти і дивитись один на одного? Сенс? Не можуть люди, серед яких стоять мільйони смертей, помиритися за такий короткий час. Навіть якщо якась взаємна симпатія і виникла. А робити гарну міну і вести світську бесіду, вдаючи, що нічого не сталося — безглуздо й обтяжливо для обох.

— Елізо… Приглянь за нашим гостем, поки я вмиюся.

— Як скажеш, Георге... — насупила бровки андроїд. — Але з однією умовою. Наступного разу ти дозволиш потерти тобі спинку. Я це дуже добре вмію робити.

— Серйозно? — у мене майнула одна думка, яку я одразу перевірив. — Впевнена? Ти хіба таке раніше вже робила?

Запитав і побачив, як напружився погляд імператора.

Еліза мовчала, секунду, другу... третю... Потім зітхнула і лукаво посміхнулася.

— У моїй пам'яті немає збережених файлів із записом подібних дій. Але, ти не хвилюйся… я точно знаю, як це робити. Напевно, навчання таким навичкам входить до базової програми формування особистості кожної дівчини відразу після народження.