Розділ 9

— Ось ваша яхта, пане герцог… — Костянтин VII кивком вказав на корабель, що самотньо стояв трохи віддалік від основних причалів.

М-да… Недарма кажуть, краще раз побачити, ніж сто почути. На тлі пасажирських лайнерів та вантажних суден яхта здавалася пігмеєм, який випадково потрапив на зліт баскетболістів і борців сумо. І дивлячись на цю крихітку, не вірилося, що вона справді відповідає всім тим характеристикам, які були мені відомі. Чи не перехитрив я сам себе?

— Будуть ще якісь побажання? Чи на цьому попрощаємось?

— Трохи терпіння, Ваша Величність… — я приклав руку до грудей, наче просив вибачення за набридливість. — У нас кажуть: «Поспішиш — людей насмішиш». Адже зореліт — це не купа металу. І я не здивуюсь, якщо бортовий Іскін підкоряється лише вашому голосу. Та й усе інше закрите найскладнішими паролями… Давайте будемо послідовними до кінця. Піднімемося на борт... Ви передасте мені права адміністратора. Я — вже, як новий власник, запущу програму передстартової перевірки всіх систем. Дочекаймося результатів тесту, і ось тоді…

Імператору пропозиція не сподобалася. Начальнику охорони також. Але я не вчора народився. Знаю, за фільмами та книгами, звичайно, що головні проблеми у втікачів починаються якраз у той момент, коли здається, що все закінчилося і заручників можна відпускати.

— Ваша Величність і ти, Сване, послухайте, що скажу… У мене не залишилося нічого, крім честі. Так ось, присягаюсь честю Дому Ланкастерів, що відпущу імператора живим і неушкодженим. Я ж не шахтар із астероїдного поля, а шляхтич. Тому, чудово знаю, що існує секретний протокол, і у служби безпеки завжди напоготові клон нашого государя. Тож, навіть якщо я зараз уб'ю Костянтина VII, ніхто у всьому Вінці ніколи про це не дізнається. Єдине, що мені невідомо — час, після якого протокол набирає чинності.

— Дванадцята година, — неохоче відповів Берг. — Якщо не станеться нічого надзвичайного, що потребує особистого втручання Його Величності.

— Ось як? — судячи з саркастичної інтонації, це стало одкровенням і для самого імператора. — І хто ж, дозвольте дізнатися, встановив такий термін? І якими міркуваннями керувався?

— Протокол «Рокіровка» вперше прийняли ще на Землі в часи Докосмічної Ери. — відповів Берг. — А з моменту знищення Землі та виникнення Вінця використовувався та застосовувався спецслужбами всіх імператорів, починаючи від Олександра I. Щодо «дванадцятої години», то термін визначено виходячи з того, що половину доби государ відпочиває, спить, гуляє… і його відсутність не буде помічено.

— А якщо для мого порятунку знадобилося б часу на годину більше? — Пробурчав Костянтин VII.

— Протокол визначає лише мінімальний час. І залишає право ухвалення остаточного терміну за чинним главою безпеки Імперії. Але служба охорони зобов'язана повідомити його про інцидент не пізніше, ніж через шість годин від створення ситуації «Нуль».

— І?

— Шість годин ще не минуло… — знизав плечима Берг. — Ситуація під контролем. І, я сподіваюся, її цілком вдасться вирішити без активації протоколу «Рокіровка». Особливо тепер… Коли герцог присягнув честю.

— Так… Схоже, це моя остання надія, не поступитись місцем на троні клону… Кумедно. Одне не зрозуміло, якщо це така надтаємна державна таємниця, що про неї навіть мені нічого не відомо, звідки герцог знає про існування протоколу?

— Просто, люблю історію… А випадок із заміною правителя на двійника, в екстреній ситуації, у літературі Земної епохи висвітлено з усіх можливих ракурсів. От і подумав, а що як і тут така ж ситуація?.. — розвів руками. — І, як бачите, вгадав.

— Заодно і мене просвітили… — настрій імператора стрімко погіршувався. — Гаразд… У такому разі не будемо марнувати часу. А то, хто їх знає, ці спецслужби… Може, вони давно вирішили, що дванадцята година це надто довго і вже готують розконсервування клону?

Костянтин VII засміявся, даючи зрозуміти, що це жарт. Але погляд його веселощами не променився.

— Згоден… Не будемо гаяти часу.

На Космодромі підтримували лише чверть земної гравітації, тож до яхти дісталися швидко. Долаючи по декілька метрів одним кроком.

— Привіт, Елізо! — голосно промовив імператор, коли ми опинилися біля зорельоту. — Опусти трап… Приймай на борт.

— І вам доброго здоров’я, Ваша Імператорська Величність, — пролунав дуже приємний молодий жіночий голос, одночасно з шипінням гідравліки, що відкривала вхідний шлюз. — Рада вас бачити. Давненько не заглядали. Як здоров'я? Геморой не мучить більше?

— Еее… Дякую… Тільки я не один…

— Можна подумати, що ви раніше один приходили. Блондинка і руда, як завжди. Привіт, Бергу… Тебе ще не вигнали зі служби? Ось тільки цих двох чоловіків бачу вперше. Нічого, симпатичні. Піднімайтесь, хлопці. Буде весело…

Ірина та Ніка не стрималися, пирснули сміхом.

— Гм… — хмикнув Костянтин VII і вирішив за потрібне пояснити. — Психолог настійно радив використовувати у програмі Іскіна яхти поведінкову модель фривольної панночки. Для зняття стресу та відпочинку від ділової атмосфери. Приймете керування, поміняєте.

— Навіщо? — Теодор теж усміхався. — Мені подобається. Дуже приємний голос. І якщо все інше не гірше, то...

— Дякую, красунчику… — одразу промуркотіла Еліза. — Не хвилюйся. Не розчарую. Мене конструювали за лекалами переможниць конкурсу Міс Венець останніх десяти років. Не віриш? Запитай у Берга… Або у самого государя імператора… — хихикнула андроїд. Потім різко змінивши інтонацію, сухо доповіла. — Трап подано, Ваша Імператорська Величність. Система життєзабезпечення включена. Вміст кисню у нормі. Шкідливих речовин не виявлено. Можете підніматися на борт.