Розділ 4

Він наче хижак дивився на мене, а я налякано відступала назад. Розвернувшись, швидко почала підійматися сходами та побігла. Хоч це і було по-дурному, бо він вже мене побачив, а значить, ховатися нема сенсу. Та зараз чомусь мені дуже страшно. Всередині було хвилювання, а серце нестримно билося в грудях. Я хотіла опинитися в тихому та спокійному куточку, щоб нарешті видихнути з полегшенням та не боятися, але це було нереально. Особливо, коли він швидко наздогнав мене та, боляче схопивши за руку вище ліктя, розвернув до себе. Я спробувала вирватися, але це мені аж ніяк не вдавалося.

— Ти хто така? — спитав він та подивився на мене, примруживши очі.

— Л-л-лоліта, — тихо відповіла я.

— І що ти бачила, Лоліто? — Мартин нахилився ще ближче до мене.

— Н-нічого, — сказала я, але мені голос зрадницьки тремтів.

— Та невже? Тобто ти не стояла там і не бачила, як я побив того придурка? — він уважно подивився на мене, а на обличчі в нього з'явилася дивна посмішка.

Йому подобається мій страх. Він думає, що залякає мене, або ще щось. В його голові зараз крутяться мільйони ідей та рішень, а у мене — жодної. Я відвела погляд, щоб хоч трішки заспокоїтися. Він хоче, аби я боялася, але так не буде. Стояти тут наче налякане звірятко — це невірний шлях до правди. Я хотіла привернути його увагу до себе, і зробила це. Тепер лише варто почати свою гру. В голові з'явився образ Насті, а тепер на місце страху прийшла злість.

— Бачила, — сердито сказала я та спробувала вирвати свою руку. — Ти жахлива людина, знаєш. Монстр, який так легко може довести інших до смерті. Це ти таким чином самостверджуєшся, так? Хочеш показати, який крутий, але це зовсім не круто. Думав, що налякав мене, та я не з боягузок і тобі точно не по зубах.

— Ти впевнена, що не боїшся? — спитав він та притягнув мене ближче до себе, дивлячись прямо в очі.

— А ти сумніваєшся, Тін? — сказала я, не відриваючи свого погляду.

— Я не дозволяв тобі так мене називати, — роздратовано мовив він, міцно стиснувши щелепи.

— А мені й не потрібен твій дозвіл, — я спробувала знову вирватися з його хватки. — Відпусти мене! Зараз же!

— А то що? — хлопець примружив очі.

— Розповім усім про те, що я бачила, — сказала я, а він просто почав сміятися мені в обличчя. — Сумніваюся, що можна влаштовувати бійки на території корпусу.

— Серйозно? Думаєш, що ніхто цього не знає? Так от, сонце, директор нашого коледжу — найкращий друг мого батька. Раджу тобі не пхати свого носа, куди не треба. Знай своє місце.

— Вирішив прикритися зв'язками свого татуся? — я нещиро усміхнулася та примружила очі. — Звісно, такі мажорчики тільки й вміють користуватися своїм статусом. Думаєш, що тобі завжди буде так добре? Ти дуже сильно помиляєшся! Знаєш, чому? Тому що рано чи пізно всі дізнаються правду. Кожен повинен бути покараним за свої погані вчинки, і ти в першу чергу.

Щось в ньому змінилося, і він нарешті відпустив мою руку. Хлопець дивився на мене з якимось прихованим болем та ненавистю. Невже я зачепила нашого крижаного принца за живе? Сподіваюся, що колись мені вдасться поставити його на місце та добитися справедливості.

— Я тобі ще раз кажу, щоб ти не лізла в ці справи, бо тобі ж буде гірше, — сказав хлопець та трохи відійшов. — А тепер іди геть звідси!

— Я піду, але не тому, що ти так сказав. Просто не хочу бачити твоє жалюгідне обличчя.

Хвилювання ще досі було присутнє, але зараз я відчувала себе переможницею. Перший хід зроблено. Тепер певна, що змогла зацікавити його. Він думав, що просто налякає мене, а я як слухняна дівчинка втечу. Напевно, так би й було, бо я вже давно зареклася не зв'язуватися з такими людьми, але того разу ситуація інакша. Я зробила це заради правди.
Коли підійшла до входу, то побачила там студентів. Схоже, вже завершилася перша пара. Серед них я помітила Ілону.

— Де ти так довго була? — спитала у мене дівчина. — Викладач вирішив, що ти просто втекла з пари, тому поставив тобі мінус.

— Мені стало погано і я трохи пройшлася навколо корпусу, щоб подихати свіжим повітрям, — відповіла я, хоча і раніше не вміла брехати. Принаймні так мені здавалося.

— Треба було попередити, — Ілона трохи невдоволено похитала головою. — Зараз вже все добре?

— Так, — я кивнула. — Напевно, це було через те, що я не встигла зранку поснідати.

— Тобі треба слідкувати за такими, — дівчина кивнула у сторону коледжу. — Ходімо в їдальню, бо я теж сьогодні ще нічого не їла.

Я погодилася, і тоді ми попрямували довгим коридором. Зайшовши у їдальню, Ілона одразу ж попрямувала до того столику, де сиділа Кароліна. Я трохи напружилася, бо дуже велика ймовірність того, що зараз тут з'явиться Мартин, а мені зовсім не хотілося його знову бачити.

— Можна ми сядемо біля тебе? — спитала Ілона.

Кароліна пройшлася по мені довгим та дещо невдоволеним поглядом, а тоді просто кивнула. Насправді мені не хотілося їсти, але вибору в мене не було. Все-таки Ілона думає, що я дуже сильно голодна. Я взяла собі булочку та чай, а тоді повернулася до них за столик. Ілона жувала картоплю з салатом, а Кароліна їла яблуко.

— Я вже у передчутті посвяти, — з усмішкою заговорила я. — Думаю, що це буде дуже цікаво.

— Я організацією не займаюся, тому нічого розповісти вам не можу, — Кароліна прискіпливо глянула на мене. — Навіть якби й знала, то все одно не сказала б.

— Вибачте, я відійду на хвилинку, — мовила Ілона, коли помітила, що до неї хтось телефонує.

Між нами з Кароліною з'явилася незручна тиша. Дівчина спостерігала за мною, жуючи яблуко. Я ж відчувала себе ніяково під її пильним поглядом.

— Цікаво у вас тут, — сказала я, — але звичайним людям важко прижитися в такому середовищі.

— Хм, і що ти маєш на увазі? — спитала дівчина.

— Ну, всі такі пихаті, егоїстичні, а ще жорстокі, — відповіла я. — Раніше такого не бачила. Просто виросла в невеличкому містечку, де дуже спокійно.

— Чому тоді вступила сюди? Треба було залишатися. Ніколи не розумію таких людей як ти. Навіщо обирати приватний коледж, а потім говорити, що тобі тут не подобається?

— Так було потрібно, — сказала я.

— Тут усі такі, тому звикай, — Кароліна відвела погляд і подивилася у вікно.

— А чому ти завжди сама? — поцікавилася я, а дівчина різко глянула на мене. — Маю на увазі, що ти дружиш лише з тими двома хлопцями. У тебе нема подруг?

— Яка тобі взагалі різниця з ким я спілкуюся? — Кароліна примружила очі. — Ти не подобаєшся мені, Лоло, а терплю я тебе лише через Ілону.

— Знаю, — я легенько усміхнулася. — В моїх планах не було тобі подобатися, але думала, що ти трохи інша. Схоже, я вкотре помилилася. Ваш світ надто жорстокий, але ви не вмієте жити по-іншому.

— Не суди людей за обгорткою, — трохи роздратовано сказала дівчина. — Ти ще дуже багато чого не знаєш.

— Невже? — я глянула на неї, піднявши одну брову. — Тут кожен хизується грішми своїх батьків, намагається довести, що він чимось кращий, а ще всі думають лише про себе. Сьогодні я стала свідком жорстокої бійки на території корпусу, але за це ніхто не буде відповідати, бо головний герой Соколов. І так, я теж чула про ту трагедію, що сталася літом. Хто ж довів бідолашну до такого вчинку?

— Ну а тепер я тобі усе проясню, — Кароліна нахилилася трохи ближче. — Якщо ти не будеш такою ж, як ці всі, то просто не виживеш в цьому світі. Ніхто не знає, що приховує кожен зі всіх присутніх. В усіх є проблеми, а ми аж ніяк не виняток. Мартин часто влаштовує бійки, але тільки в тому випадку, коли це заслужено. Звідки ти знаєш, що зробив той хлопець? Чим саме він так розізлив Соколова, що він не стримав своєї агресії? Ну а щодо тієї трагедії, то лише Настя знає, що було насправді.

— В неї ж повинні були бути якісь подруги? — спитала я та уважно подивився в карі очі дівчини.

— Чому тебе це так цікавить?

— Просто, — я знизала плечима.

— Ти щось приховуєш, — підозріло сказала Кароліна. — Я в цьому впевнена. Шкода, що Ілона не помічає твоєї справжньої сутності.

— Вибачте, що турбую, — заговорила біля нас якась жіночка та глянула на Кору. — Директор хоче вас бачити.

— Скажіть йому, що я зараз прийду, — відповіла та. — Бувай, Лоло, а ще передай Ілоні, що в торговий центр ви підете самі. Не хочу лишній раз нервуватися у твоїй присутності.

— Дякую, — я нещиро посміхнулася. — Ти дуже мила. Тепер я хоча б знаю, що сильно тебе дратую. Постараюся більше не потрапляти тобі на очі, не хвилюйся.

— Дорогенька, ти не така важлива, щоб я за це турбувалася, — вона закотила очі, а тоді просто пішла геть.

Я міцно стиснула зуби, бо з Кароліною все набагато складніше, ніж я думала. Напевно, вона хотіла б, щоб Ілона була її найкращою подругою, а тут я. Може, вона просто ревнує дівчину до мене. Не знаю, але це дуже сильно руйнує всі мої плани. Ще мені здається, що вона точно знає щось про Настю, але дівчина надто таємнича. Як же це все складно.

Наступного дня ми з Ілоною таки пішли в торговий центр. Кароліна, як і говорила, не приєдналася до нас. Я не дуже довго обирала собі наряд, бо коли побачила світло-рожеву сукню з блискітками, то одразу ж зрозуміла, що це те, що мені потрібно. Ілона ж придбала собі чорний комбінезон, що дуже гарно підкреслював її фігуру.
Час пролетів непомітно, тому вже у суботу ввечері я сиділа в кімнаті та збиралася на посвяту. Поки ніхто нічого нам не пояснював. Лише казали, щоб ми прийшли до клубу. Там кожного чекатиме якесь завдання, і якщо ти його виконаєш, то тебе пропустять.
Я зробила собі темний макіяж, а волосся зібрала у високий тугий хвіст. Підвівши губи блиском, глянула на себе в невеличке дзеркало. Загалом мені сподобалося як я виглядала, але якесь погане передчуття не давало мені спокою. Глибоко вдихнула, щоб відкинути всі погані думки. Я взула білі босоніжки на високих підборах, а також взяла маленьку сумочку. Таня вже давно пішла до своїх друзів. Вона з кожним днем віддаляється від мене, а це і не дивно. Все-таки дівчина дуже сильно хотіла бути, як і ці мажори.

— Класно тобі повеселитися, — сказала до мене Саша.

— Щось мені страшно, — тихо буркнула я.

— Головне, щоб було кому потім в кімнату занести, — дівчина засміялася. — Не хвилюйся, все пройде дуже круто. Ну а ще не можу не відмітити, що ти сьогодні нереально красива. Не дивуйся, якщо старшокурсники звернуть на тебе свою увагу.

— Мені це не потрібно. В мене тут інша мета.

Я схопила сумочку та вийшла з кімнати, але погане передчуття досі не покидало мене.