Глава 62 Зрада

Але побути в спокої не вдалося. 

Ні, ніхто з ельфів їй не докучав, а ось Діна раз у раз забігала в кімнату – весела, розчервоніла –  і  сяючи   очима, розповідала їй, як там на березі гарно, просто неперевершено!

Поруч з озером  горять вогні, та й загалом, вся обстановка така чарівна наче у казці. І човни ломляться від їжі  і  напоїв – якщо  комусь  закортить відпочити на воді.

Але Таїс тільки відмахнулася – не цікаво.

Однак, ближче до вечора подруга  почала поводитися   все більш наполегливо. 

Таїс подумала, що Діна, скоріше за все,    нудиться.  Ельфи, найвірогідніше, зайняті своїми справами, і ніхто на  її красу уваги не звертає. Навіть рудоволосий королевич.

– Та що ти справді  наче  не рідна! – умовляла її Діна, –  Там так гарно біля озера.  А ти тут сидиш.  Одна, наче  сова на дереві. Ходімо!  

–  Не хочу! У мене голова болить, – збрехала Таїс, –  А там  – галас і натовп, та й узагалі... Не до веселощів.

Діна  ледь  зуміла  приховати досаду. 

Таїс ніколи не була компанійською  дівчинкою, дружніх посиденьок уникала і, частіше  за все, віддавала перевагу самотності. То ж,  витягти її на якусь  вечирку завжди було дуже важко. Не силоміць ж тягнути! І Діна  майже впала  духом.

Але трольдиха Флоя, перехопивши  її  біля фонтану, з незмінною добродушною посмішкою нагадала, що час закінчується. Небо безхмарне, ясне, сонце валиться в обрій, і перша зірка ось-ось має з’явитися...

– А ми туди, де багато народу, не підемо, –  відчайдушно  вмовляла Діна, –  лише  прогуляємося  по околицях!

Вона взяла Таїс за плечі і дуже проникливо зазирнула їй в обличчя, дихаючи бурхливо і збуджено.

– Там так приємно, затишно. Ліс – казковий!  Я одне містечко знайшла, де можна скупатися... Вода теплюща!  – і закотила очі від захвату, – А запахи, знаєш, такі димні, лісові… папороті і все таке...

Вона добре вивчила Таїс за всі ці роки, знала, чим її можна  підкупити. 

Подруга  завжди любила гуляти на природі. 

Через брак кращого, гуляла в парку  або  у  невеликій посадці, що розкинулася біля річки. Там був невеликий, тихий і абсолютно безпечний пляж.

Літом вони  часто  бігали  туди купатися – пляж знаходився зовсім недалеко від   їхнього будинку… 

– Хіба можно прогавити  такий чарівний  вечір! –   вимовила  Діна   пристрасним пошепком.

Таїс задумалася. Може, подруга й має рацію.   Який сенс сидіти в порожній кімнаті й  ганяти  по  колу  одні й ті самі неприємні думки? 

–  Не холодно в лісі?  

Діна поспішно, з неприхованою радістю замотала головою.

– Ні, тепло, я ж кажу!   Навіть  куртка  не потрібна... Але не душно, дуже приємно... вітерець свіжий, ласкавий...  

Таїс, зайнята  власними почуттями, не  звернула уваги  на  трохи дивну поведінку подруги, на її  винувату посмішку, на тремтячі руки, на те,  що вона поспішає так, немов боиться  не встигнути.

– Добре!  Погуляємо трохи і –  назад, –  погодилася  нарешті Таїс.

– То ходімо скоріше!

Дівчата вийшли з палацу і жваво  попрямували вздовж берега озера. 

Голоси спалахували то збоку від них, то лунали десь  попереду, але вони їх оминали, як оминали й вогні, що миготіли за деревами.

Діна тривожно поглядала на небо.

– Ти що там шукаєш? – запитала Таїс, помітивши нарешті, що подруга  чомусь нервується.

–  Зірки  тут  такі дивні...

– Дивись! –  Таїс вказала  рукою на отвір у деревах, за якими виднівся маленький п'ятачок пологого берега, облизаного останнім променем сонця.

–  Ні! – Діна  квапливо  схопила її за руку, – Тут дно не дуже зручне. Я там далі, на тому боці,  таке містечко надивилася… Просто диво!   І тиша... Нікого немає. Йдемо туди. А то звідси ще голоси чути.  Раптом хтось  припреться? Все купання зіпсує!  –  і Діна  якось судорожно хихотнула  – наче схлипнула.

Таїс погодилася. Що ж, це чудова можливість роздивитися, що тут і до чого. Адже вона толком і не була ніде. А озеро  і справді, дуже  гарне. І пахне дурманно: водою, листям, травами і ще чимось невпізнанним, дуже спокусливим.

– Туди, туди! – кликала  Діна, заманюючи її в глуху темряву густих хащів.