29.1

Айвіл уважно за нею спостерігав.

– Тобі не цікаво,  чи  збираємося  ми її  шукати? 

– Що? – Діна стрепенулась, – Звичайно, мені цікаво, але я не думала...

– Про що? Потрібно її  шукати чи ні?

– Але…

– Дивне в тебе ставлення до подруги. Їй, мабуть, загрожує небезпека, а тобі, наче і діла до того немає.

Діна  відразу спалахнула  від обурення, в неї  навіть    на голові шкіра спітніла.

– Неправда! Я переживаю. Але що ти пропонуєш? Бігти  на її пошуки?  Куди саме? Хіба у мене є сили протистояти   вашому магічному світу?

– Так, сили для цього у тебе немає, –  погодився  Айвел і додав:  – Добре ж, відпочивай…

– І довго мені тут сидіти? –  Діна примхливо підібгала губи.

– Спершу ми оцінимо рівень небезпеки, далі вже   вирішимо, як краще  тебе захистити…. 

– Отак офиційно?  А  якщо по простому?

–  Якщо по-простому,   то всі виходи  замкнені, тож не намагайся втекти  звідси.

Діна сердито подивилася йому  услід, потім підбігла і спробувала двері відкрити.  

Але тільки-но вона торкнулася  ручки, як  двері зникли,  залишилась тільки   гладенька стіна.

Вікна, вирізані у формі рун, мали дуже товсті шибки – їх теж неможливо було відкрити.

Спершу  їй  захотілося розтрощити кімнату,  побити посуд, поламати меблі, але  вона відразу зрозуміла, що така поведінка ні до чого не приведе. 

Тож краще  залишатися спокійною.

– Цікаво, вони такі розумні, а до комп'ютера та інтернету   не додумалися! Нудота якась!  – пробурмотіла Діна, дістаючи з полиці книжку.

Відкрила.

Мова незрозуміла, картинок немає.

Діна поклала  книгу  на стіл, поряд із закусками та фруктами,   опустилася на стілець і задумалася.

То  що відбувається?  Чому її, насправді, так мало турбує доля подруги? 

Вона ж, начебто,  повинна місця  собі  не знаходити від занепокоєння, а  вона – навпаки, радіє тому, що все сталося саме так.

Похмуро  копаючись у власних думках, Діна неохоче, з огидою зізналася самій собі, що вперше в житті  вона заздрить Таїс.

Адже  подруга  – обрана, а її саму занесло сюди випадково, вона тут зовсім не потрібна, вона тут – зайва.

І це  відчуття  було нестерпним.  

Коли звикаєш до того, що ти – вічна королева балу, то інакше на ситуацію вже неможливо  дивитись.

Діна простягла руку до чорного налитого винограду, що лежав на золотому блюді,  почала машинально відщипувати по одній ягідці і  викладати з них на столі  усілякі кумедні личка. 

А  саме неприємне  в цій ситуації  – те, що  брати  не звертають на неї жодної уваги. Їх тільки доля Таїс хвилює! А як же її почуття? 

Діна ривком піднялася, підійшла до величезного старовинного дзеркала, що висіло  на стіні,  і прискіпливо почала розглядати своє відображення.

Ні, вона, як і раніше, дуже красива. А безладно розпатлане волосся, легка блідість і темні кола під очима надають її обличчю  якоїсь чарівної беззахисності.

Дівчина повільно, знадливо  посміхнулась. 

Нічого не змінилося! Її усмішка, як і раніше, зачаровує, а зуби сяють  наче  перлини. 

Не дарма  ж вона кілька днів тому купу грошей  витратила на їх відбілювання.

Діна затулила  долонею своє відображення.

А, власне кажучи, чого саме вона хоче? Дуже складне питання.  

Брати  такі гарні, що очі розбігаються. 

Якщо Таїс не повернеться, то всю увагу  вони  приділять тільки їй. Їй одній і більше нікому. Ось тоді вона і вибере собі принця.

Айвел дуже милий. Хоч і дістав її  безглуздими  запитаннями. 

Король одружений? Ну то й  що!  Дружина... посунеться.  

Хоча, сильніше за інших,  її середній братик хвилює   – Аівір.   

Тільки грубий він якийсь.  Навіть жорстокий.  Тащив  її сьогодні лісом  наче мішок з картоплею, не церемонячись... 

Діна посміхнулася сама собі, своїм таємним думкам.  Погані хлопчики їй подобаються більше. Небезпека підігріває пристрасть.

Нагадую  всім читачам: від ваших коментарів і вподобайок залежить те, як швидко з’явиться продовження. Бо книга вже дописана, я її лише викладаю.