Глава 13 Начинка з магією

Таїс намагалася не надто притискатися спиною до Елвіла, який сидів позаду неї.

У сутінках вона не могла гарненько роздивитися його обличчя, але близькість цього чоловіка розбурхувала  серце.

Напевно, тому що він її врятував.

Якби не зупинив скаженого коня, то Таїс, йой, би як погано  прийшлося!   І взагалі невідомо, чим би  та  скачка закінчилася.

Тож  треба  подякувати.

Прямо зараз? Ні, мабуть, не дуже вдалий момент.

Отже, її знову везуть у місто. До королеви? Чи одразу до короля, якого вона має спокусити?

Таїс  ще не зрозуміла, що той, хто розташувався за її спиною і є  король.

В її уявленні король  –  це хтось суворий, величний, недосяжний.

Тому зустрічі з королем вона дуже боялася. Адже король може вирішити будь-яку долю одним лише рухом руки.

До того ж, Таїс й гадки не мала, скільки  вже  минуло з моменту її викрадення.  Кілька годин? Чи днів?

Зазвичай, в іншому світі і час тече по-іншому.  

Батьки, звісно, божеволіють. 

І поліція вже, напевно, її шукає. 

Точніше, її тіло. Масштабні пошуки по місту і по околицях. Складають список підозрюваних, розпитують родичів і друзів, перевіряють всіх, хто був раніше засуджений.

А у матері є подруга, що називає себе гадалкою і ясновидецею. Вона теж, напевно,   намагається щось там за допомогою карт побачити…

Таїс уявила, як страждають рідні, і сумно глибоко зітхнула.

– Щось  не так? – запитав Елвіл, трохи нахиляючись до її скроні.

– Втомилася.  Хочеться переодягнутися, з'їсти що-небудь і поспати...

–  Розумію. Незабаром все буде...

Ні, краще й зовсім ні про що не думати! Який сенс забивати голову тим, що відчувають зараз її батьки і друзі? Вона не може їм послати жодної звістки. Вона нічим їм не може допомогти. 

Зараз про саму себе  треба  подбати, оскільки її власне майбутнє дуже туманне й невизначене.

Мілета в тривожному очікуванні стояла на майданчику перед арочним входом до палацу.

– Почекай мене в збройовій кімнаті, – звернувся  король  до Аівіра, потім до Айвела:  – Будь ласкавий, подбай про нашу гостю.  Нехай коней відведуть до стаєнь...

І попрямував до палацу, жестом покликавши за собою Мілету. 

Аівіру не надто хотілося залишати Таїс наодинці з Елвілом. Бо не так він планував їхню  зустріч. 

Адже  брат  неодмінно побажає поговорити по душах. І якщо  дівчина розпустить язика, всі амбітні плани перетворяться на порох. Почнуться  розпитування.

На додачу, ще й Айвелу дістанеться...

Звісно, нікого не виженуть і не покарають, от тільки довіру буде втрачено назавжди. 

Зараз Елвіл йому довіряє. Як братові, як раднику і дипломату. Прислухається до його слів. І, попри розбіжності, не сумнівається в його відданості.

Маніпулювати королем дуже непросто, але іноді вдається навіяти йому дещо з власних думок. 

А якщо правда відкриється, то вся ця довіра  може лопнути  наче дощова бульбашка. 

Аівір подивився на Айвела. Красномовно і виразно, з ласкавою посмішкою.

Айвел трохи прикрив очі. На знак того, що він усе зрозумів.

Отже, за це нема чого турбуватися.

Дуже хотілося підслухати розмову Елвіла і Мілети. Але яким чином? 

Не можна підходити близько до дверей, своєї присутності приховати не вийде, а з коридору, хоч як напружуй слух, чути нічого не буде.

Тоді  Аівір надав своєму обличчю абсолютно байдужого виразу і попрямував до  кімнати,  де зберігалася зброя. Але у серці палахкотіла люта пожежа. 

Таїс пішла з Айвелом. Озирнулася мимоволі, та  побачила тільки широку спину Елвіла, що зникав в глибині похмурих коридорів, і сполох світлого волосся Мілети, яка йшла  попереду чоловіка. 

–  Це хто? Він урятував мене, а я йому навіть не подякувала.. 

– Поговоримо після.

Коло кухні зустріли  служницю.  Айвел велів їй принести все необхідне у гостьові покої.  

Служниця була хоч і молода, але  не  дуже гарна: згорблена, з коротким волоссям, довгим носом й маленькими сльозавими  очима.

– Прислугу ми наймаємо з сусідніх племен.  Зазвичай, це трольди або гноми, – пояснив Айвел, помітивши здивований погляд Таіс, – Вони сильні, спритні і кмітливі, незважаючи на  таку от зовнішність.