3 (7)

Чутки про Вітара серед малолітніх ідіоток швидко рознеслися. Втім, Вірта в цих ідіотках анітрохи не сумнівалася, сама була такою не так давно. І, можливо, ці чутки рознеслися на щастя. Тому що, коли дівчата готові до зустрічі з хлопцем, який відчувається як спокійна сила, за якою можна сховатися від світу, що розгойдує твою суть, вони просто стоять і мовчки на нього витріщаються. Ну, якщо вміють контролювати себе. А коли не готові, подібна зустріч досить сильно б'є по мізках, щоб втратити контроль і в кращому разі вручити цій силі щось їстівне.

Один викладач у школі посміювався над подібною особливістю юних дівчат-перевертнів і дивувався, що вони не перетворюються на левиць. Це у них самки годують чоловіка, годують і лише коли трапляються проблеми зі звичною здобиччю, цей чоловік встає і йде добувати щось велике та небезпечне, з чим самки не впораються.

Вітара малолітні красуні, що стояли по узбіччях і пожирали його очима, спочатку нервували, але вже надвечір він не звертав на них уваги. Ну, стоять собі і стоять, може вони там пам'ятниками прикидаються.

Вірту навпаки, що далі, то сильніше вони дратували. Розумом вона розуміла, що ці дівчата не стануть претендувати на її нареченого, що це ніяка не закоханість, і навіть близько не пристрасть. Це просто бажання відчувати спокій. Вона знала, що дівчата переростуть, що це через те, що їхнє тіло дуже швидко і досить кардинально змінюється. Ну, здебільшого переростуть, а в меншості майже напевно якась котяча іпостась, може навіть згадувана викладачем левиця. Ще вона читала міркування однієї досить розумної жінки про те, що прихильність дівчат-кішок до подібного спокою, схожа на прихильність домашніх кішок до будинку. Їм просто потрібне щось стабільне та безпечне, куди вони можуть повернутися. І деяким лише глави клану виявляється недостатньо.

Втім, багатьом саме свого будинку вистачає, щоб заспокоїтись і здобути впевненість.

Загалом, Вірта все це знала. І навіть Вітару пояснила. Але дівчата все одно її дратували, що далі, то сильніше. Тому що всупереч логіці їй здавалося, що вони хочуть відібрати у неї Вітара. І навіть те, що він не з тих чоловіків, яких у принципі можна взяти та відібрати, анітрохи не заспокоювало. Вірта відчувала небезпеку. Її стабільний та безпечний світ намагалися розгойдати. І їй хотілося кинутися у бійку, щоб захистити своє.

Ага, як якомусь хлопчику-недолітку, того ж віку, що й ці дівчата. Це саме вони кидаються у бійку, як тільки відчують, що в них намагаються щось відібрати. Бути перевертнем взагалі складно. Настільки, що особливо нервових хлопців намагаються зайняти тренуваннями, навчанням, проходженням перешкод чи важкою фізичною працею. Чим менше сил і енергії залишаються невитраченими, тим краще, і менше шансів, що вони у щось вляпаються, намагаючись відчути себе сильним і непереможним. У чоловіків свої способи відчути безпеку та спокій.

— Потрібно щось робити, — сумно сказала Вірта, розмішуючи цукор у квітковому чаї і намагаючись не дивитися у вікно.

Чай вона пила у кондитерській. До чаю тут подавали вишневі конвертики. Компанію Вірті складали Вітар, Васхі і Тобіш, який нарешті, прийшов до тями — саме він запросив Вірту і Вітара, щоб вибачитися за свою неадекватну поведінку і нормально познайомитися з нареченим Вогника. А Васхі просто ув'язався слідом. Він дуже любив солодке, але як справжній чоловік вважав негідним на самоті блукати кондитерськими. Власне, він навіть із дівчиною розійшовся через те, що вона воліла ходити на побачення до закладів, де подавали м'ясо, бажано добре перчене і не любила тістечка. Дивний тип, загалом.

За вікном кондитерської був невеликий яблуневий сад зі столиками під навісом, маленьким ставком з містком, і довгою лавкою, затіненою кущами. На лавці зазвичай сиділи ті, хто прийшов у кондитерську, щоб купити солодощі і віднести їх додому, бувало, ці солодощі були ще не зовсім готові, або їх треба було якось особливо упаковувати, щоб не пом'ялися. Ось на лаві їх і чекали. Але сьогодні її повністю зайняли дівчата-недолітки, які явно вирішили подивитися на урочистий вихід Вітара з кондитерської. Їм було цікаво спостерігати за ним.

І Вірта це теж розуміла, але все одно злилася.

— Щось робити? — перепитав Васхі, проковтнувши конвертик. — А що тут зробиш? Хіба що втекти, переслідувати вони точно не будуть, зітхають і заспокояться.

— Можливо, достатньо буде виїхати з міста на пару днів, — додав Тобіш. — У них зміниться фокус, ну, у більшої частини. Або з'явиться час на роздуми про те, як негарно вони поводяться, і багато хто намагатиметься краще тримати себе в рамках людської поведінки. Їм це навіть буде корисно.

— Точно! — радісно підтримав Васхі. — І я знаю, куди ми можемо поїхати. Вітаре, ти не хочеш каменепад влаштувати? Ша, Вірто, ти не думай, не підійти і вдарити. Ми там спочатку розрахунки проведемо, все по науці.

Вірта пирхнула. Васхі вона знала добре і в тому, що будь-який почин брата по своїй суті звичайна авантюра, ні крапельки не сумнівалася.

Вітар зацікавився розрахунками, і Тобіш почав пояснювати, що каміння буває різної щільності та міцності. І що не так вже й складно зрозуміти, де саме почнеться обвалення і куди впаде вся маса. Вірта теж послухала, підперши долонею щоку. Тобіш розповідав переконливо. Тільки незрозуміло було, кого саме він намагався переконати — Вітара чи самого себе.

І це Вірту бентежило. Може, хлопці так сильно хочуть отримати невідомий скарб, що готові ризикнути і давно переконали себе в тому, в чому переконувати не варто?

З іншого боку, ну, не дурні ж вони. І про захист, напевно, подбають. А тут ці дівчата й зростаюче бажання кинутися в бійку, захищаючи своє. Ідіотське бажання, насправді, доросла ж і начебто все розуміє.

З третьої сторони відмовитися обрушувати якісь камені можна і на місці. А прогулянка зайвою не буде. І гори Вітару напевно сподобаються. Гори тут чудернацькі. І майже доведено, що створені людськими руками. Занадто маленька гряда і занадто схоже, що вирощена для захисту Соснового півострова. Незрозуміло тільки, хто там настільки радикально захищався.