2 (4)

Мінк Вурса, він же нещасний дізнавач із Соснівок, лісом йшов повільно й сумно. І міркував про те, а чи не повернутись назад? Бо недарма ж парочка маг і перевертень не стали їхати дорогою. Ні, якийсь час вони їхали, навіть досить далеко встигли заїхати. А потім у їхні дурні голови забрела якась не менш дурна ідея, вони злізли з коней і кудись пішли, ведучи коней на поводі. І нещасному дізнавачу довелося йти за ними. Використовуючи вже другий слідопитський амулет, бо парочці захотілося в ліс заглибитись.

З іншого боку, парочка була молода, різностатева і на вигляд здорова, ну, не враховуючи підозр у недузі розуму. І заходити глибше в ліс вони могли з однією конкретною, цілком приземленою метою. Екзотичного кохання в особисто побудованому курені їм захотілося.

— Збоченці, — похмуро прошепотів дізнавач і пішов далі. — Страшні збоченці, — додав він, згадавши, що дівчина все-таки перевертень і мало що цим молодим і винахідливим у їх не зовсім здорові голови прийде.

І найменше Мінку хотілося стати свідком чогось подібного. Тому довелося відрегулювати амулет так, щоб він ще й відстань до цієї парочки вимірював, щоб не випасти випадково їм на голови. А через це пошукова магія в амулетах закінчувалася ще швидше. А в нього їх було трохи більше десятка. А ліс тут великий і йти вглиб дивна парочка могла ще довго. Та й випереджали вони його таки добре. Поки їх наздоженеш, а Мінк не був упевнений, що слід саме наздогнати, вони там і своїми збоченнями встигнуть зайнятися, і одного з коней невідомому богу в жертву принести, і провести темний ритуал на старому цвинтарі села або хутора, що колись там були.

— Або взагалі, знайшли якогось прикопаного товаришами розбійника і над ним ритуали проводять. Тренуються, отже. Так. Ну, от простежу я, значить, і що далі? Поки стежитиму, амулети закінчаться. А потім якось із лісу треба буде вийти, з потрібного боку. Так.

Але, незважаючи на всі сумніви, дізнавач наполегливо йшов далі. Бо в нього борг. А десь і зовсім кішка та дивні символи. І анонім, якого хотілося зловити та повозити фізіономією його писулькою.

— Хм… а може, його можна було по писульці вистежити? Попросити якогось перевертня і за запахом.

Через думку, що прийшла в голову, Мінк зупинився, трохи постояв, а потім рішуче дістав з кишені інший амулет. Ідеєю точно слід було поділитися, доки запах не вивітрився. Нехай анонім у подробицях розповість, що за кішка, що за знаки та що його так сильно налякало. Ідіота.

Якби один дізнавач вирішив прискорити крок, він би дуже здивувався. Спочатку здивувався б з того, що дивна парочка не стала будувати куреня. У цих продуманих особистостей виявився із собою намет. Невеликий, тільки від комарів та дощу сховатися. Зате саморозгортаючийся, військовий, з присобаченим збоку амулетом і матрацом. Намет, правда, після розгортання слід було закріпити, але парочка чи то забула, чи захопилася, і в результаті їм довелося з хихиканням і пошуками деталей одягу з нього виповзати. Дуже невдало він перекинувся, щось зреагувало не так, і намет частково склався.

Якби дізнавач прийшов трохи пізніше цієї події, він би здивувався ще більше. Тому що дивні мандрівники готували обід, розглядали якусь підозрілу карту, азартно сперечаючись про те, до якого містечка краще прокласти маршрут, і мало не дозволили коням піти в невідомість. І зрозумів би, що вони спочатку вирішили зрізати шлях через ліс. Що в них для цього були запаси, та сама карта, самовпевненість і дуже багато бажання. І зрозумів би, що в нього самого немає нічого з перерахованого вище. І навіть амулетів для переслідування не вистачило. Але він поки що залишався у щасливому незнанні.

Якби він наздогнав їх після того, як вони пообідали, зібралися, відвели коней за велике й міцне дерево, там їх прив'язавши, він, мабуть, зрадів би. Тому що дівчина виламала гілку і застромила її в землю приблизно в центрі галявини. Хлопець закотив рукав, витріщився на браслет, що обвив зап'ястя і деякий час на нього дивився, бурмочучи щось загадкове, з поминанням предків, темряви та демонів. Причому, прислухавшись до його слів, можна було дізнатися й зовсім страшне. Виходило, що якийсь предок з'явився на світ завдяки неприродним стосункам саме темряви і саме з демонами, а потім ще й залишив нащадкам щось дуже сильне, але зовсім незрозуміле.

Описавши тричі стосунки демонів із пітьмою, хлопець і зовсім почав бурмотіти якусь магічну абракадабру. Стукав по браслету пальцем, явно чогось від нього вимагаючи.

Потім заговорив про королівські жаби, стандартизацію і древні ритуали, які в неї не вписуються.

Потім з тугою та втомою спитав, чого ж комусь там ще треба?

Потім наказав собі зосередитися, витягнути візуальний образ і побажав спалити прокляту палицю.

А потім, коли хлопець, нарешті, замовк і завмер у напруженій позі, дивлячись на браслет, а дівчина і зовсім, здавалося, перетворилася на статую, бідний і невдалий дізнавач їх таки наздогнав. Ще й підійти примудрився з підвітряного боку, хоч не збирався цього робити. І залишаючись непоміченим, підкрався до куща, через який відкривався чудовий краєвид на галявину, дуже вже не вчасно. Хлопець на своєму браслеті щось видивився.

Палиця, що загадково стирчала з землі посеред галявини, спалахнула і розлетілася дрібним попелом. Хлопець від несподіванки вхопився за знайомий образ неправильного повітряного кулака і приголубив цією штукою траву, що тліла. Вибив немаленьку яму і породив компактний ураган, яким зніс невдачливого дізнавача до найближчого дерева, накривши зверху кущем, за яким він так невдало стояв.

Загалом, кущ правильно зрозумів свою місію і продовжив ховати Мінка.

— Ну, дерева встояли, — філософськи промовила Вірта, спостерігаючи за падаючим листям і відчуваючи, що тигриці дуже хочеться половити їх, клацаючи іклами, а потім взагалі повалятися, чомусь на спині, розкинувши лапи.

— Я його притримав, тільки не дуже зрозумів, як, — зізнався Вітар. — Треба подумати.