1 (2)

Луніміна була розумною. Ну, чи вважала себе такою. Тому, на відміну від Шанки, відразу зрозуміла, що цього разу синок старости привіз із собою зовсім не друга, з яким було по дорозі додому. Втім, і до Шанки невдовзі це дійшло.

— Вічно якісь заїжджі наречених відбирають, — сердито прошипіла вона, коли опинилася на порозі будинку старости, а та руда чужачка залишилася в хаті.

— Так, — підтвердила Луніміна очевидне.

— І хто? Глиста якась руда. Худа, як палиця, — продовжувала розорятись Шанка, люто дихаючи.

— Так, так, — знову підтвердила Луніміна. Чужачка її теж злила. Причому здебільшого не через те, що претендувала на горобця Вітара. Ні, це Луніміна їй би ще вибачила. А ось те, що на тлі цієї невисокої, справді худої і надміру рудої дівчини раптом відчула себе бляклою, величезною і незграбною коровою, вибачити було неможливо. — І навіщо їй цей горобець знадобився? Що, у столиці неодружених хлопців зовсім немає?

— Так, вона відбирає нашого нареченого, — люто промовила Шанка, і Луніміна зрозуміла, ця дурепа мститиме, тягатиме за волосся і намагатиметься відбити горобця погрозами.

Сама Луніміна була розумна і зрозуміла, що ця Вірта — маг. А тягати за волосся мага – дурість. Ще візьме і на жабу перетворить, кому воно треба? Ні, Луніміна нікого тягати за волосся не буде. Вона краще приведе глядачів. Приведе горобця, щоб помилувався, що на дурну Шанку, що на свою руду чужачку. Чоловікам жінки, що б'ються, не подобаються. У цьому Луніміна була впевнена, їй якось її вчений писар сказав.

— Як вона посміла? — практично заспівала Луніміна, вирішивши підігріти войовничість Шанки, а то раптом одумається?

— Так! Як вона посміла? — радісно підхопила дурна і змахнула порожнім кошиком так, ніби хотіла закинути її в лопухи біля паркану. — Вона ще зрозуміє, що даремно сюди приперлася! Впевнена, вона також не столична! Але хочеться залишитись, от і вчепилася в хлопця!

— Так, — підтвердила Луніміна.

А потім із задоволенням спостерігала за тим, як Шанка грізно йде кудись праворуч від будинку старости. Напевно, подружок пішла збирати. Щоб налякати чужачку.

— Так навіть краще, — вирішила Луніміна і поспішила додому переодягнутися. Не в новому платті ж з'ясовувати, де сільські дурепи збираються ловити руду чужачку. — Сподіваюся, вона вас усіх на жаб перетворить. Так буде ще краще. Так її взагалі у вежу для злих магів заберуть.

Бажання зробити щось корисне нікуди від Вірти так і не поділося. Або це було бажання будь-що-будь сподобатися мамі Вітара. Або все разом. Вона на цей момент навіть не намагалася зрозуміти, просто йшла з порожнім дерев'яним відром до спільної криниці. Тому що там вода найсмачніша.

Дорогою Вірта розмірковувала. Спочатку про дивних місцевих дівчат з їхніми пиріжками. Адже вони справді дивні. Ось як можна взяти і уявити, що хлопця можна заманити пиріжками? Собака він їм, чи хто?

Потім думки перекинулися на Вітара, на перевертнів і різні абстрактні теми.

Перевертні за людськими мірками — усі ненормальні. У всіх перевертнів – роздвоєння особистості. Просто одна з особистостей не людина. І інстинкти в неї часом або далекі від людських, або надто яскраві. Проте саме ця нелюдська особистість не дає помилятися чоловікам у жінках і навпаки. Якщо комусь подобаються м'які та ласкаві дівчата, які ненабридливо підтримуватимуть і з поблажливістю ставляться до недоліків, інші дівчата тварині, що живе усередині, будуть нецікаві. Якщо комусь потрібні сильні, здатні вирішувати все і за всіх чоловіки, за якими можна сховатися і весело звідти показувати язика злому світу, то всіх інших чоловіків ця особа просто не помічатиме, хоч ти їй діаманти завбільшки з яйце під ніс підсовуй.

Ні, силу, звичайно, всі перевертні поважають, тому й бігають за неодруженими головами кланів цілі зграйки юних дівчат. Ну, якщо голови чоловіки. Жінкам зграйок з юнаків не перепадає, юнаки все-таки стриманіше будуть. Хоча якщо голова-жінка кине клич… то розігнати цих юнаків буде важче, ніж дівчат. Інстинкти.

І ні, справа зовсім не в тій силі, про яку всі одразу думають. Не в силі звіра, інакше ховрахи, шпаки та інша дрібнота головами б не ставала. І навіть не в силі магічного джерела. Справа у волі, у здатності приймати рішення та відповідати за них, у здатності взяти на себе відповідальність відразу за всіх і витримати це.

Загалом, Вірта завжди була з тих дівчат, яким саме голови і подобалися, ось така сила їй подобалася і що хочеш, те й роби. Батько, зрозумівши, що дочка не переросте бажання хвостиком бігати за Лорки Рижиком, від гріха подалі відіслав її вчитися в кращу школу королівства, яка за сумісництвом (збіг, не інакше!) знаходилася однаково далеко від будь-якого клану перевертнів. Напевно подумав, що там вона зі своїми інстинктами, які вимагали забрати собі найсильнішого чоловіка, якось упорається, зуміє перерости без подразників.

Так, Вірті було складно. Спочатку вона сумувала. Потім грубила. Потім писала батькові листи, де висловлювала образу. А потім, несподівано для самої себе, захопилася природною магією (і це з явно вогненним напрямом дару) і стала долати труднощі, які чекали на обраному шляху. Проблем було багато і майже два роки захоплена дівчина взагалі нікого довкола не помічала. Злість вона зривала на засохлому дереві, яке садівник ніяк не міг зібратися спиляти. Радості святкувала з сусідкою по кімнаті, старшокурсницею і теж перевертнем, яка розуміла Вірту набагато краще, ніж безліч інших знайомих.

А потім прийшов той день — садівник згадав про сухе дерево, потинявся навколо нього, дивуючись слідами пазурів якоїсь великої тварини, і зайнявся перетворенням цього дерева на дрова.

А ще сусідка взялася за написання дипломного проекту, і Вірта нарешті зрозуміла, що вона тут останній рік. І що два наступні роки доведеться жити без неї. А ще без корисного для нервів та інстинктів дерева.

І ні, сумувати Вірта не стала. Вона почала вирішувати проблеми. Озирнулась і спробувала зблизитися з одногрупниками, щоб хоч у шинок було з ким сходити. І колоду собі підшукала, вирішивши встановити цю кігтеточку прямо в кімнаті.