Глава 1

– Для дівчини, яка щойно втопила свого нареченого, ти надто голосно кричиш.

Я з розгону влетіла в чиїсь груди – широкі, тверді й гарячі, наче прибережна скеля, що цілий день смажилася під грецьким сонцем. Сильні чоловічі руки миттєво перехопили мою талію, рятуючи від ганебного падіння на гальку, але від несподіванки я лише сильніше розлютилася.

– Та щоб він там змок до трусів, індича недосмажене! Наступного разу я в той басейн ще й акулу підкину! – випалила я в темряву, важко дихаючи після шаленого бігу з літньої тераси.

– Тихіше. Якщо не хочеш, аби тебе знайшли і притягнули до відповідальності, – низький, з легкою хрипотою голос прозвучав прямо над моїм вухом.

Незнайомець не поспішав мене відпускати. Його хватка була міцною, пальці майже обпікали шкіру крізь тонку тканину моєї яскравої танцювальної сукні. Навколо панувала густа південна ніч, лише десь далеко гупали баси з VIP-вечірки, з якої я щойно влаштувала грандіозну втечу.

Я спробувала сіпнутися, але чоловік лише міцніше притис мене до себе. Оце нахабство! І тільки тут до мене дійшло, що він розмовляє українською! А не як більшість в готелі англійською або грецькою.

– І до речі, не втопила, а провела позапланове хрещення, – фиркнула я. – По-друге... ніякий він мені не наречений! А по-третє... Звідки в обслуговуючого персоналу такі панські замашки тактильності?

Я навпомацки зачепила пальцями пластиковий прямокутник бейджа на його грудях. Ім’я «Яніс» ще можна було розгледіти, а от посада виявилася написана дрібно. Втім, фірмова футболка-поло пляжної служби готелю говорила сама за себе. Полегшення затопило гарячою хвилею. «Слава богу, новенький з обслуги. Точно не з посіпак мого зведеного брата».

Незнайомець тихо, вібруюче засміявся в мою маківку. Від цього звуку вздовж хребта чомусь пробігли зовсім не робочі мурашки.

– Ну, посада рятувальника зобов'язує мене хапати дівчат, які так гарно йдуть на дно, – він нарешті повільно розімкнув пальці, але відступати на безпечну відстань навіть не збирався. У тіні пальм його постава здавалася занадто аристократичною, а погляд – занадто проникливим для простого робітника. – Тож... – він придивився до мого власного бейджу, – Зоряна? Бачу, теж з України? Будемо знайомі, я Яр... Яніс. То що за індик змусив тебе піти на мокре діло?

Я демонстративно обтрусила спідницю, збиваючи з неї невидимий пил, і збрехала не змигнувши оком:

– Та так... один із тих VIP-багатіїв, які вважають, що разом із номером купують і дівчат в обгортці аніматорів. Подумав, що якщо я весь вечір посміхалася на сцені, то вночі зобов'язана розважати його в люксі. Довелося освіжити його гарячу голову публічним ляпасом.

Я промовчала про те, що цей «мажор» – мій зведений брат Каміль. І що мій «люблячий» вітчим особисто виставив мене з розкішного сімейного крила готелю, кинувши в каморку для персоналу.

«Не хочеш заміж за мого сина й ділити спадщину? Тоді потанцюй на сцені перед гостями, швидко мізки на місце встануть», – згадалися його злісні слова.

От я й потанцювала. Так, що Каміль летів у воду під аплодисменти іноземних туристів.

І взагалі, працювати аніматором мені несподівано сподобалось. Вже точно більше, ніж витримувати постійні липкі натяки «братця».

Чоловік навпроти мене оцінююче примружився. Незважаючи на просту кепку, він був красивий до чортиків – високий, широкоплечий, із чітко окресленим підборіддям і зухвалою напівпосмішкою.

– А мені здалося, він кричав щось на кшталт того, що ти його наречена.

– У таких багатеньких покидьків пропозиція діє рівно до того моменту, як дівчина опиниться в їхньому ліжку, – презирливо пирхнула я.

Каміль дійсно «удружив» з цими воланнями! Щастя, що в нього така репутація серед робітників, що ніхто не сприйме за чисту монету.

– Готична історія, – хмикнув Яніс, спершись плечем на стовбур пальми. – І як тобі робота в нашому раю? Давно розважаєш публіку?

– Та всього пару днів, – махнула я рукою, продовжуючи легенду «простої бідної студентки на підробітку». – Ще навіть не всі кущі вивчила, де можна сховатися від таких нахабних ідіотів.

Він зробив крок вперед, знову зменшуючи дистанцію до небезпечного мінімуму. Я відчула тонкий аромат хорошого парфуму, який дивно контрастував із його робою.

– Пару днів? Це ідеально. Бо я влаштувався сюди рівно дві години тому. І взагалі не орієнтуюся в цих лабіринтах з басейнів, барів і підсобок. Як щодо угоди, колего? Ти рятуєш мене від географічного кретинізму і проводиш нічну екскурсію готелем... а я не розкажу охороні, що бачив русалку, яка щойно вчинила замах на гостя?

О, то він ще не знає, що це не «гість», а синочок власника! Проте звуки кроків та далекі викрики охорони наближалися до нашого сховку. Часу на роздуми не залишалося, та й пропозиція цього Яніса здалася мені непоганим шансом перечекати бурю.

– Гаразд, рятувальнику, лови свій щасливий квиток, – пирхнула я, хапаючи його за лікоть і затягуючи вглиб темної пальмової алеї. – Але якщо ти маніяк – одразу попереджаю: я кусаюся і знаю, куди бити.

– Врахую, – тихо хмикнув він, слухняно рушаючи за мною. Його крок був легким, безшумним, зовсім не схожим на ходу людини, яка тягає шезлонги по пляжу.

Ми пробиралися повз освітлені зони, оминаючи центральні алеї. Я впевнено вела його службовими стежками, які знала як свої п’ять пальців. Для Яніса це була екскурсія, а для мене – мінне поле.

– Дивись, отам праворуч – тераса головного ресторану, – пошепки пояснювала я, киваючи в бік підсвічених скляних арок. – А за тими кущами олеандрів – вхід до службових приміщень і пральні. Туди краще без потреби не потикатися, там камери на кожному кроці.

– Справді? Навіть на чорному виході? – зліва від мене почувся його зацікавлений голос. На секунду здалося, що його погляд став занадто гострим, він буквально вбирав очима розташування об'єктів.

– Ага. Наш... тобто, власник готелю – параноїк. Затикав тими камерами кожен куток, наче у нього тут не п'ятизірковий курорт, а військова база, – я ледь стримала роздратування, згадавши вітчима.