Розділ 10.

По закінченню пар я почувала себе, наче, вичавлений лимон. Хотілося якнайшвидше поїхати додому і відключитися у глибокому сні, щоб більше не думати ні про Лісовського, ні про Сашка, ні про нав'язливу журналістку, яка, я впевнена, готувала про мене чергову провокативну статтю.

Попрощавшись з Нікою я сіла в автомобіль, в якому вже чекав на мене водій і з нульовим настроєм поїхала в будинок Яворівського.

Сьогодні, я, майже, про нього не згадувала, але варто було мені знову опинитися на його території, в спогадах одразу спалахнули уривки вчорашнього дня. Я поглянула на долоню лівої руки, з якої вранці зняла смужку пластиру і знову згадала той момент у ванній. В грудях приємно защеміло, а по венах заструменіла гаряча кров, розбурхана вчорашніми спогадами. 

В думках знову з'явився образ Яворівського, темні очі, погляд яких намагнічувався варто було лише йому потрапити у моє поле зору. Вчора я, майже, весь день просиділа у своїй кімнаті. Виходила тільки на вечерю і то, якби Данило не зазирнув в мою кімнату, мабуть, просиділа б там навіть не виходячи. 

За вечерею, яку він замовив у ресторані, Яворівський тримався відсторонено. Я більше не порушувала тему його розлучення, а він й не збирався про щось розповідати. Як виявилось, в нас навіть не було якихось спільних тем для розмов і я лише переконалася в тому, що ми абсолютно різні й зовсім не сумісні. Дві паралельні площини, які б ніколи не повинні були перетнутися. 

Під вечір мені дуже сильно розболілася голова і я все таки вирішила трохи відлежатися. Вимкнула телефон аби ніхто не відволікав, прикрила повіки і спробувала заснути. Нічого не виходило. Біль у скронях зросла до такого ступеня, що мене почало нудити, а перед очима миготіли темні цятки. 

Треба було випити таблетку, але я уявлення не мала, де шукати аптечку. Перерила всі ящики та шухляки на кухні, але нічого не знайшовши мені довелося їхати в аптеку. 

Добре, що в мене був особистий водій, який помітивши, наскільки мені кепсько навіть в аптеку сходив і купив потрібні таблетки. 

Не знаю скільки часу минуло від моєї відсутності в домі, але коли я повернулася, автомобіль Яворівського вже стояв у дворі. Данило був у будинку і я дуже надіялася, що сьогодні хоча б він мене не діставатиме. 

Вдихнувши побільше повітря я відчинила двері і зайшла всередину. Повільними кроками дісталася кухні, набрала в склянку води і запила таблетку аби хоча б якось втихомирити головний біль.

Я вже хотіла йти в кімнату, але на моєму шляху зовсім несподівано виросла висока фігура Яворівського. 

Я зупинилася. Підняла голову і подивилася в його темні очі, над яками насупилися брови. 

Не подобався мені його погляд. Зовсім не подобався, як і крижаний тон, яким був просякнутий його голос.

— Авроро, де ти була? — Мені здалося, чи я вже колись чула від нього ці слова? 

О, так, одного вечора наша розмова починалася аналогічно, тільки у вітальні. Схоже, цього разу знову будуть нотації про правила моєї поведінки.

— В аптеці, — відповіла, майже, спокійно, а потім простягнула йому пластинку зі знеболювальним, яке купив мені водій. Тільки, схоже, Данила взагалі мало хвилювало моє самопочуття. На його обличчі не смикнувся жоден м'яз, лише погляд став виразніший та гостріший.

— Здається, ми з тобою про дещо домовлялися, але з першого разу до тебе не дійшло!

— Ти про що? — Запитала злегка прищурившись від його гнівного тону. По хребті промайнув неприємний холодок, а в свідомість закралися підозрілі здогадки про сьогоднішню зустріч із журналісткою. 

— А ти не здогадуєшся? — Прогарчав Яворівський. — Просив тебе… По-хорошому просив — витримай клятий місяць! Не давай приводів для пліток і подібної маячні, але ти, наче, навмисно робиш все наперекір моїм проханням!

— Це не правда! — спробувала заперечити. — Я б ніколи навмисно не заподіяла тобі шкоди, а сьогодні я лише виправила те, що накоїла. Якщо ти кричиш через інтерв'ю з журналісткою, то я нічого поганого не зробила. Відповіла на три запитання і все. Замість того, щоб кричати на мене, краще б сказав спасибі! — В мені зараз волала образа за його слова, за гнівний тон і крик, з яким він на мене накинувся. 

— Ну, спасибі! Виправила! — Яворівський різко розвернувся і швидкими, розмашистими кроками попрямував у свій кабінет, а я так і залишилася стояти посеред коридору.

Не розуміла, чому він у сказі адже я не сказала нічого поганого.

Зрештою, зібравши залишки своїх сил я зайшла у свою кімнату і ввімкнула телефон відмітивши на ньому декілька пропущених з невідомого номера. Але зараз дзвінки мене хвилювали найменше. В першу чергу я хотіла на власні очі побачити причини його сказу.

І я їх побачила… Чітко… Навіть не потрібно було читати текст, адже все було зрозуміло лише по світлинах, які прикрашали чергову маячню пройдисвітки журналістки. 

На першій — ми з Сашком трималися за руки виходячи з університету. На другій — я торкалася його плеча і все виглядало так, наче, ми дійсно пара. На третій — він мене просто обіймав за плечі.

Я знаю, що все це було по-дружньому, але фото говорили про інше, а брехлива стаття підігрівала жар. 

"Наречена Данила Яворівського продовжує таємно зустрічатися зі своїм молодим обранцем прямо на території університету. Коханці більше не приховують своїх теплих почуттів вкладаючи їх в ніжні дотики і зовсім "не дружні" обійми.