Розділ 9.

Наступного дня я прокинулася ближче до обіду. Якби не телефонний дзвінок подруги, підозрюю, я б так і проспала увесь день в кімнаті, навіть не визираючи з-під теплої ковдри. Коли Ніка нагадала мені про свою пропозицію, сходити кудись "відтягнутися", я була змушена дуже чемно їй відмовити, пообіцявши, що на наступні вихідні ми точно щось вигадаємо. Сьогодні ж в мене не було настрою кудись йти, до того ж, Яворівському, мабуть, теж не дуже сподобалася б така ідея. Звісно, Ніка засмутилася, але потім швидко перевела розмову в інше річище переповідаючи мені різні університетські плітки. Я попросила подругу скинути мені розклад занять на телефон, після чого швидко попрощалася, запевнивши її, що завтра ми точно зустрінемося на парах. Все таки, тепер я знову студентка. Цікаво лишень, чи надовго?

Після розмови з подругою я неохоче вибралась з-під ковдри і пішла в душ. Тепла водичка допомогла мені прийти до тями і я знову відчула себе бадьорою та сповненою сил. Висушивши волосся феном я зібрала його у домашній пучок. Одягнула широку білу футболку і чорні лосини, а тоді обережно визирнула з кімнати. Мені здалося, що я стала звикати до цілковитої тиші, в яку був занурений цей будинок. У вікні я побачила автівку Данила, що стояла у дворі і це означало, що він теж десь на території.

Прокравшись на кухню я помітила, що посуд після вчорашніх спагетті був вимитий, та і плита сяяла, наче її щойно вичистив сам Містер Пропер. Ну, або яка-небудь жіночка Фрекен Бок. Знизавши плечима я взяла в руки турку і почала заварювати собі каву наспівуючи під ніс мелодію з вчорашнього вечора. А, точніше з нашого танцю... Чомусь, я дуже добре запам'ятала її мотив, а ще я досі не могла забути палаючий погляд Яворівського, який після зустрічі з колишньою моментально згас. Мене продовжували мучити запитання про його розлучення, але Данило не хотів про це розмовляти. Саме ця таємничість  і підштовхувала мене до думки, що між ними з колишньою сталося щось дуже серйозне.

Почувши тихі кроки, що доносилися з коридору моє серце моментально пришвидшило свій ритм, а думки про вчорашній вечір зовсім випурхнули з голови. Я була впевнена, що ці кроки належать Данилу адже лише на його наближення моє тіло реагувало дуже гостро. 

Здається, я відчувала його навіть на відстані.

— Вже прокинулась, — хмикнув Яворівський показавши свою фігуру на кухні і швидким поглядом пробігаючись по мені знизу вверх. На ньому була звичайна біла футболка і сірі спортивні штани, які в деяких місцях дуже тісно обтягували його… кхм... фігуру. Він виглядав так …по-домашньому, що від несподіванки в мене реально відвисла щелепа. Та сама, яка вчора заклякла…

— Ти завжди так довго спиш? — Наступне питання швидко привело мене до тями і я миттєво відвела погляд вбік знаходячи очима якусь чашку. Мені просто необхідно було чимось зайнятися аби більше не витріщатися на нього так відверто.

— На вихідних, так. А що такого? — вхопивши в руку турку я почала наливати гарячий напій в чашку. Навіть не знаю, як так сталося, що моя рука з туркою несподівано смикнулася і весь її вміст полився повз горня трохи хлюпнувши мені на руку.

Від пекучого болю я голосно зойкнула і різко відскочила убік збиваючи зі стільниці чашку, яка із феноменальною швидкістю дзенькнула об кахлі і розлетілася на тисячі дрібних уламків. 

— Пробач! Я ...я цілковита незграба! — Все сталося так швидко, що я розгубилася. Не знала, що робити: витирати розлиту каву, чи збирати з підлоги уламки? Зрештою, вхопивши в руки якусь ганчірку я почала робити і те й інше, поки Данило не крикнув:

— Припини! Авроро, облиш це, — чоловік швидко опинився біля мене забираючи з моїх рук частинки побитої чашки. — Що в тебе з рукою? Ти обпеклась?  — Мені здалося, чи в його голосі промайнуло занепокоєння?

— Трохи, — буркнула  оглядаючи масштаби шкоди, яку я зуміла влаштувати за лічені секунди. Криворука незграба! — Я все приберу. Пробач, я не хотіла, щоб так сталося, — почала лепетати відчуваючи, що ще мить і взагалі розплачуся від усвідомлення власної нікчемності.

— Руку покажи! Це, що, кров? — Я поглянула на свою долоню, з якої стікала тоненька червона цівка крові капаючи прямісінько на білі кахлі. Відповідь була очевидна. Мабуть, я поранилася, коли збирала уламки…

— Так, все, ходи до мене, — Яворівський несподівано підхопив мене на руки обережно оминаючи вчинений мною погром і швидким кроками поніс в кінець коридору. Мені здалося, що в цю мить я навіть не дихала. Обвила його за шию руками відчуваючи, як моє серце почало шалено стукотіти у грудях. 

Коли ми опинилися у гостьовій ванній Данило нарешті опустив мене на підлогу, повернувши  здатність нормально дихати. Хоча, яке там нормально… Здавалося, що моє серце стукало десь у легенях.

— Промий руку, а я піду принесу аптечку

Я кивнула. Покрутила кран і підставила долоню під холодну воду. Поріз не був дуже глибоким, я ж навіть болю не відчула від отриманого шоку. Зате щоки горіли вогнем, а очі гарячково блищали повністю видаючи мою збентеженість, яка супроводжувалася аж ніяк не порізом. 

Яворівський… Він знову мене хвилював. Шалено. Його дотики пробуджували в мені такі дивні, зовсім незнайомі раніше відчуття, від яких в грудях усе горіло.

За мить він з'явився у ванній кімнаті з аптечкою в руках. Його чіпкий погляд випромінював занепокоєння, а я не могла відірвати від нього очей.

— Зараз буде трохи пекти, — Данило відкрутив кришку якоїсь баночки і змочив рідиною ватний диск. — Потерпи, — промовив взявши мою кінцівку в свою широку долоню. Іншою рукою він обережно торкнувся ватним диском місця порізу і від різкого пекучого болю на моїх очах виступили сльози. Я терпіла, чесно. Просто ті сльози чомусь завжди з'являлися невчасно.