Розділ 5.

***

— Тобто, ти переїжджаєш? Знайшла квартиру? Авроро, що відбувається? — Ніка вириває з моїх рук речі, які я намагаюся втиснути в невелику дорожню сумку, і, запитально округлює очі. 

Важко зітхаючи я сідаю на ліжко і розумію, що доведеться пояснити подрузі, у що я вляпалася. От тільки, я не впевнена, що зможу сказати їй правду. 

— Я тепер житиму в Яворівського.

— Що? — Джинси, які Ніка тримала в руках падають на підлогу, а спантеличена подруга сідає поруч зі мною. Розумію її шок адже це звучить не просто дивно, а, майже, нереально. — Зачекай, — хитає головою, — я бачила відео, на якому чітко видно, як цей чоловік силою заштовхує тебе в автомобіль. Він тобі погрожує, так? В тебе через нього неприємності? — Ще й які, хочеться відповісти, але я не впевнена, що Ніка повинна знати про нашу з ним угоду. Краще розповім їй все після виборів.

— В нас … стосунки, — випалюю я, і тільки після цього розумію, наскільки абсурдно звучать мої слова. Хто я, а хто Яворівський? Ми, наче з різних світів, і якби не той прикрий випадок, то наші шляхи ніколи б не перетнулися. 

— У вас, що? Ти жартуєш? — Здається, Ніка слабо вірить в озвучену мною версію однак, поки що я не хочу розповідати їй правду.

— Я не жартую… Ми… ну після того поцілунку, він знайшов мене в клубі і… загалом сказав, що я йому сподобалася і все таке. Розумієш, все дуже несподівано закрутилося, — мені соромно за те, що я змушена нести цю маячню, хоча й доля правди в моїй розповіді присутня. Принаймні на початку. 

— А мені ти коли планувала розповісти про вас?

— Ну, сьогодні, — знизую плечима відчуваючи, що мої щоки починають горіти вогнем. Ненавиджу брехати, але останнім часом тільки цим і займаюся.

— Авроро, це так… несподівано, але я все одно рада за тебе! — Ніка нарешті посміхається і кидається до мене з обіймами промовляючи якісь нісенітниці. Вона щиро радіє за мене в той час, як я нахабно її обманюю. Ще ніколи в житті так соромно не було перед подругою, а все через клятого Яворівського. 

— Дякую. Сама не можу повірити своєму щастю, — натягую на обличчя посмішку і знову повертаюся до своєї сумки. Втискаю в неї джинси і тільки після цього затягую блискавку. 

— Це треба відсвяткувати. Сходимо кудись на вихідних? — Ніка, ще та тусовщиця, от тільки, боюся мене ніхто не відпустить… 

— Боже, досі не можу повірити, що моя подруга зустрічається з самим Яворівським! До речі, якби не я, ви б могли взагалі не зустрітися! Правда, класно, що я обрала для тебе таке доленосне бажання?

— Не можу натішитися, — відповідаю з сарказмом, але подруга цього не помічає. Ніка так радіє, наче, це не я, а вона знайшла собі хлопця і він запропонував їй не просто зустрічатися, а, як мінімум, вийти за нього заміж.

А от, що стосується святкування, боюся, що найближчим часом тусовки з друзями мені не світять. Тільки Ніку не хочу засмучувати, тому обіцяю щось вигадати. 

— А ви… ну, у вас вже щось було? — Запитує, поставивши на стіл дві чашки з чаєм, а сама хитро примружує очі з нетерпінням очікуючи на відповідь. Я розумію, про що вона запитує і відчуваю, як мої щоки починають наливатися червоною фарбою. 

— Ми тільки цілувалися, — випалюю, різко хапаючи в руки чашку, роблю один ковток і обпікаю язика гарячим напоєм. А ось і перша відплата за брехню…

— І, як він цілується? — Ніка не припиняє ставити мені запитання, на які я зовсім не хочу відповідати. Хоча, що тут приховувати.

— Відпадно, — промовляю щиру правду відчуваючи, як мої губи починають горіти вогнем. Не від гарячого чаю, звісно. Просто, коли я згадую сьогоднішній наш поцілунок, тіло огортає приємне тепло і я знову хочу відчути його губи на своїх… 

— Авроро, ти втріскалася в нього по-вуха, — робить неправильний висновок Ніка,  а моя рука знову тягнеться до чаю. 

— Не кажи дурниць, — роблю ще один ковток і вже вдруге шиплю від болю. Так мені й треба, подумки промовляю і відставляю чашку вбік. — Просто він мені подобається.

Ніка загадково посміхається, а я зауважую, що цього разу навіть не збрехала. Подобається…

Ми допиваємо чай і базікаємо про різні дурниці. Ніка радіє, що знайшла собі роботу і тепер підроблятиме офіціанткою в одному престижному ресторані. Можливо, я теж зміню місце роботи і приєднаюся до подруги, але поки що мені рано про це думати. Спочатку треба пережити цей місяць.  

Подруга проводить мене до автомобіля і голосно охає, коли бачить, на якому транспорті я сюди приїхала. Я і сама в шоці від того, як різко змінилося моє життя, от тільки б не звикнути до цих приємних змін.  Вони ж тимчасові...

— А цей виродок, що тут забув? — Настрій Ніки миттєво змінюється. Прослідкувавши за її поглядом мені теж стає зовсім не по собі, серцебиття пришвидшується, а тіло пробирає  дикий озноб. 

— Мабуть, шукає нову жертву, — міцно стискаю щелепи впиваючись ненависним поглядом в сина Лісовського. Мене досі морозить, коли я бачу його десь поруч. Не можу забути, як через нього мене відрахували з університету, а потім вигнали з гуртожитку. Лісовський дуже підло мене підставив, а його любий татусь, і, за сумісництвом мій викладач, швидко владнав справу зробивши у всьому винною  "бідну сирітку".