Розділ 4.

Сергій миттєво покидає кімнату, а я, наче, приклеєна до підлоги стою на місці тримаючи в руках сорочку Яворівського. Уявлення не маю, що зараз буде відбуватися, але спинним мозком відчуваю, що станеться якась халепа. Останнім часом мені дуже щастить потрапляти у неприємності, але сьогоднішній день — це взагалі цілковитий армагедон.

Опускаю погляд на сорочку і важко видихаю. Прикладаю її до тіла зауважуючи, що вона, майже, досягає моїх колін, а це доволі пристойна довжина. Зрештою, іншого вибору я не маю. Стягую з себе футболку залишаючись у бюстгалтері і одягаю сорочку ретельно застібаючи кожен ґудзик. Хвилююся, ще більше ніж перед втечею з клубу, але відступати не збираюся. Рішуче знімаю з себе джинси, як велів Сергій і залишаюся в непристойно-привабливому одязі. 

Збожеволіти! Я, в сорочці Яворівського! Добре, що в кімнаті відсутнє дзеркало адже я навіть не хочу дивитися, як виглядаю. Мабуть, краще запитати про це в експертів, які несподівано почали розмовляти на дуже підвищених тонах. Здається, я навіть чую невдоволене бурчання індика. Схоже, Яворівський не оцінив план Сергія, а той намагається його переконати.

Навшпиньки підкрадаюся до них на кухню. Заходжу дуже тихо. Данило стоїть до мене спиною, а Сергій — напроти нього. Намагається пояснити, що зустріч з журналістами неминуча, але Яворівському байдуже.

— То може, мені їх до себе в ліжко запросити? Чому, лише на кухню? Нехай риються в брудній білизні, в прямому сенсі цього слова! — Він так кричав, що я взагалі пошкодувала, що прийшла. Сергій замовк. Перевів оцінювальний погляд на мене і схвально кивнув легенько штовхаючи Яворівського в плече.

Чоловік обернувся і також замовк. Темні очі просканували мене з особливою ретельністю трохи довше зупиняючись на ногах, які під пильним поглядом Яворівського стали важчати.

— І ти на це погодилась? — Здивовано запитав Данило все ще витріщаючись на мої ноги. Під його поглядом я почувалася так, наче стояла тут зовсім без одягу.

— Я погодилася приготувати вам сніданок у цьому… кхм… вбранні.

— Моїй сорочці, — задумливо промовив Яворівський переводячи важкий погляд на Сергія, якого, чомусь, дуже тішив свій задум. 

— Я вже поснідав, — додав Данило послаблюючи на шиї краватку, а потім різко її зняв і відкинув убік. Сірий піджак теж дуже швидко опинився на підлозі і він залишився в світло-блакитній сорочці. 

— А я не снідала! Вечерею мене теж ніхто не нагодував, — з докором зауважила я, помічаючи, як брови Сергія різко злетіли вгору. Яворівський лише важко зітхнув. Хоча, через хвилювання голоду я не відчувала, але мій шлунок дійсно був порожній ще з вчорашнього вечора. Добре, що хоч не бурчав, як помираючий кит.

— Гаразд, нехай ці акули заходять в будинок, але не більше трьох і говоритиму лише я, — кінець речення, ймовірно, був адресований мені. Яворівський підійшов до стільниці, в куті якої стояв кавовий апарат і натиснув якісь кнопки, після чого диво техніка наповнила дві чашки ароматним гарячим напоєм.

— Готуватимеш іншим разом,  а сьогодні вип'ємо кави.

— У вас на колінах, — Сергій досі перебував у кухні і не припиняв всюди вставляти своїх п'ять копійок. Він навіть мене почав дратувати. 

— І це ще називається жодної відвертості, — обурилася я знову зосередивши їхні погляди на собі. 

— А в клубі ти не була така сором'язлива.

— В клубі, мені не треба було сидіти на колінах у неприємних типів, — кинула колючкою у відповідь закипаючи ще більше. Але, здається, Яворівському подобалося мене дратувати.

— Значить, я тобі такий неприємний? — Він поставив чашки на стійку, а сам поволі її обійшов і влаштувався на одному з високих табуретів не припиняючи пильно дивитися мені у вічі. 

Яворівський не був аж такою неприємною людиною. Просто те, як він зі мною розмовляв мені не подобалося. І коли глузував, чи кричав, наче божевільний теж не викликало в мене насолоди. Однак те, як заворожено він дивився на мене зараз, змушувало моє серце битися частіше… 

— Ви зовсім не вмієте поводитися з жінками, — випалила на одному подиху підступаючи до нього ближче. Здавалося, я майже не дихала, коли моя рука потягнулася за чашкою кави. Яворівський, навпаки, зберігав непритаманний йому раніше, спокій. Зробивши один ковток кави я поставила чашку на стійку і хотіла сісти поруч, але він не дозволив. Різко смкнув за талію, вправно перетягуючи мене до себе на коліна, а тоді поцілував. Я навіть пікнути не встигла, коли відчула смак його терпких, і, дещо гіркуватий губ на своїх. Тіло, наче, електричним струмом пронизало. Венами розлилося приємне тепло, а дихання загубилося в поцілунку, на який я вперше відповіла взаємністю. Я теж його цілувала. Боязко, незграбно і трохи невміло, але найгіршим було те, що мені сподобалося. Цей поцілунок не був коротким чмоком в губи, ні. Цього разу Яворівський цілував мене неквапливо, але чуттєво та глибоко, забираючи з моїх легень всі залишки кисню.

Ми зупинилися одночасно. Дихання збилося в обох, але серце ледве не вистрибувало з грудей лише в мене. Яворівський посміхнувся, але не відпустив. Його сорочка, та, що була на мені трохи задерлася оголюючи стегно, але Данило туди не дивився. Він поглинав мене очима, які в цей момент затягнула чорнота. Його рука поволі перемістилася на стегно, і я шумно ковтнула, вже вкотре за сьогодні відправляючи серце в п'яти. 

— Поклади голову мені на плече, — його голос звучав тихо, майже, пошепки, але цього вистачило для того, аби по моїй нозі пробігся табун мурах. І не лише по нозі, по всьому тілу. І це було не від холоду. Тепла долоня знову ковзнула по моєму стегні, але мурахи лише посилилися змушуючи шкіру вкритися мільйонами сирот.  Господи, і чому реакція мого тіла на цього чоловіка була такою дивною і зовсім не контрольованою?