Розділ 3.

Данило Яворівський

В будинок вриваюся темнішим від хмари. Знімаю піджак, послаблюю краватку, яку хочеться зірвати і викинути геть. Зрештою, я так і роблю. В будинку зараз немає жодної душі: покоївку відпустив, охорона теж відпочиває. Знав, що сьогодні впіймаю цю стерву і притягну сюди, тому потурбувався, щоб тут не було зайвих очей. В мене і так репутація достатньо зіпсована, не вистачало, щоб мене звинуватили ще й у викраденні людини.

Відкриваю бар і дістаю звідти пляшку елітного віскі. Наливаю трохи в склянку і різко її перехиляю відчуваючи, як пекуча рідина обпалює нутрощі. Заспокоїтися не виходить, тому я повторюю процедуру ще декілька разів, але вже сидячи в кріслі.   Не можу повірити, що ця вискочка сказала правду.  Картинка, за якою я спостерігав в клубі була абсолютно протилежною її поведінці на нижньому рівні. Я бачив, як вона рухається, як звабливо вигинається її тіло на шесті, і як вона отримує насолоду від того, що робить. Їй, звести чоловіка з розуму — як раз плюнути, але тільки не мене. Зі мною ці фокуси не проходять адже  я вже давно не юний хлопчик, в якого слини капають при вигляді привабливої дівчини. А вона таки приваблива…

В тому клубі я опинився не випадково. Два тижні шукав цю дівку підключивши всі можливі й неможливі зв'язки, і, зрештою, удача мені посміхнулася. Сергій довідався не лише цікаві факти з її біографії, але й адресу клубу, в якому вона танцювала. Зрозуміло, що після того, що вона натворила, я також вирішив її здивувати. В клуб прийшов завчасно, розпитав про Аврору в адміністраторки і та, за пристойну суму, погодилася привести її прямо у мої тенета. Правда, дівчисько виявилося не з боязких і, як я й гадав, вирішило від мене втекти. Думала, що найрозумніша, але таких вискочок я вмію прораховувати на декілька кроків вперед. 

В мені просто закипало бажання її придушити, настільки сильно вона мене розізлила своїм: "нічого не знаю", "відпустіть", "ви мене з кимось переплутали". Корчила з себе святу невинність, а потім дала драпака. Чому тоді тікала, якщо ні в чому не винна?

Бачите, в ігри вони грали! В клубі! Якраз в той час, коли я намагався переконати Андріяна передати мені папку з документами, в яких йшлося про земельні махінації діючого мера. І мені, майже, вдалося перетягнути його на свій бік. Я навіть не хочу згадувати, яким чином, але він, майже, повірив в мою симпатію… Майже… 

Цілий рік я не заводив жодних інтрижок з жінками намагаючись всіх переконати, що я тепер не такий. Добре, що батько не дожив до цього сорому. Він би точно не витримав такої ганьби, хоча по-суті, вся ця маячня була чорним піаром.  В одному виданні мені навіть приписували роман з якимось артистом, а це означало, що мій анти-піар просувався. Звісно, це все були чутки і огидна брехня, але саме цього я добивався, хоча, від самого початку підозрював, що план провалиться. І все через цю вискочку!

Чорт, я про неї зовсім забув. Беру в руку телефон і набираю номер Сергія. Може, хоча б він підкаже, що робити з цією … Авророю. Господи, ім'я ще й таке дивне… Наче, з якогось серіалу.

— Вона в мене, — повідомляю, коли чую заспаний голос свого піарника. Тільки мені, чомусь не спиться.

— Хто? Котра година? — Здається, хтось трохи вибився з реальності і нічого не розуміє.

— Аврора. Дівчина з клубу, яка мене підставила. Схоже, вона не має жодного відношення до Кожуховського, але я все одно їй не довіряю. А ще вона погрожувала піти в поліцію і звинуватити мене в її викраденні. Ну, що, є якісь ідеї, що з нею робити? — Тому що в моїй голові лише непристойні фантазії і гостра нестача сексу. 

— Поліція це погано, але відпускати її теж не варто. — Сергій все ж таки досі на лінії, а я вже гадав, що розмовляю сам із собою. — Я під'їду до вас вранці і тоді сам з нею поговорю. Є в мене одна ідея…Тільки, наполегливо прошу вас, зберігати з нею дистанцію. Нам зайвий клопіт ні до чого. 

— Вона не в моєму смаку, — впевнено промовляю, а потім знову згадую смак її губ. Солодка…

****

Аврора

Тремтячою рукою натискаю на вмикач і простір миттєво заповнюється світлом. Я поволі спускаюся сходами вниз і відверто дивуюся, адже ця величезна кімната справді мало нагадує те підвальне приміщення, в якому мені колись довелося провести ніч. Тут все зовсім по-іншому: сучасний ремонт, дорогі меблі і величезна площа. Частина кімнати займає кухня з високою стійкою та стильними табуретами червоного кольору. По-середині приміщення стоїть більярдний стіл, на якому трикутником стягнуті кулі, в іншому куті, як я розумію, зона відпочинку: шкіряний диван, два крісла і невеликий круглий столик. За одними дверима — ванна кімната з душовою та умивальником, а за іншими — вбиральня. Непогане таке бомбосховище, але є в ньому один мінус — відсутність вікон. А це означає, що мені звідси не втекти. Окидаю швидкоплинним поглядом простір і розумію, що не все так погано. Принаймні тут немає щурів і є де помитися.

Шумно зітхаю і поволі плентаюся до дивану. Що робити не знаю, але нюні розпускати точно не збираюся. Ще не з такого лайна вибиралася. Мені просто треба трохи перепочити і подумати. Можливо, вранці це чудовисько стане більш поблажливим і все таки мене відпустить?

Згортаюся на дивані калачиком і важкий день бере своє — повіки миттєво важчають, тіло розслабляється, а я провалююся у глибокий сон.

Мені сниться Ніка і гуртожиток, але свідомість поволі переміщує мене на декілька років назад, в дитячий будинок. Мені раптом стає так холодно, що тіло пробирають дрижаки. Я кутаюся в ковдру, але зігрітися не можу, тремчу і схлипую адже в кімнаті раптом стає темно і незатишно. Мені знову страшно, тривога наростає. Але, несподівано, на плечі опускається щось тепле та м'яке. Тіло огортає приємне тепло, а страх поволі відходить на задній план. Кімната наповнюється світлом, а перед очима застигає розмазана фігура … Яворівського?