Розділ 2.

Аврора

****

— Авроро, як добре, що ти ще тут! — В гримерку влітає адміністраторка клубу, в якому я тимчасово підробляю танцями на пілоні ("пол денс") і мало не збиває мене з ніг. Марина виглядає: чи то наляканою, чи то спантеличеною, і це дуже сильно кидається у вічі. Останній раз вона мала такий вигляд, коли один з відвідувачів "Sofi" вимагав, щоб я станцювала для нього стриптиз. Здається, це було декілька тижнів тому, і, ще тоді вона ледве його позбулася, дуже обґрунтовано пояснивши збоченцю, що танці на пілоні — це не стриптиз. Цього разу, я одразу розгледіла в її очах підозрілий блиск. Розширені зіниці, які металися з боку в бік повністю видавали хвилювання Марини.

— Не подобається мені твій погляд. Тільки не кажи, що якийсь старий мішок з грішми хоче танець? Я попереджала, що ні перед ким роздягатися не буду! В нас договір! — А я його порушувати не збиралася. Навіть за пристойні гроші, яких дуже потребувала.

Танці завжди були моїм слабким місцем, але водночас, мені подобалося те, що я роблю. Подобалося повністю розчинятися в рухах і віддавати всю себе, подобалося, коли публіка заворожено спостерігала за кожним моїм трюком нагороджуючи потужними оваціями, коли я майстерно виконувала акробатичні номери. Лише танцюючи я почувала себе живою, справжньою, але в той же час, моє обличчя завжди приховувала маска. Так мені було легше розкритися, так було легше заховатися…

Але в мене були й свої принципи, яких я ніколи не порушувала. От і зараз, я не збиралася роздягатися перед мішком грошей, навіть, якщо мені кров з носа, вони були потрібні. 

— Авроро, це не те, про що ти подумала. Відвідувач просто хоче танець. Жодного стриптизу. Твій одяг залишиться на місці, обіцяю. От, тільки є один нюанс…

— Який ще нюанс? — Так і знала, що варто очікувати підставу. Марина не вміла приховувати хвилювання, в неї одразу починала тремтіти нижня губа і нервово бігали очі.

— Цей чоловік хоче приватний танець. Щоб тільки для нього. 

— Ні, ні і ще раз ні! — мій протест був очевидний. — А якщо він маніяк, чи збоченець? Ти знаєш, я на таке не підписувалась! — Ну чому останнім часом, я стала просто магнітом для проблем? З гуртожитку виселяють, квартири я досі не знайшла, ще й ця, дуже підозріла пропозиція Марини.  

— Він пропонує суму з трьома нулями! Отямся! Ти за місяць стільки не заробиш! Авроро, зрозумій, — вже спокійніше продовжила Марина щільніше прикриваючи двері гримерки, — не можна втрачати таких клієнтів. За три хвилини танцю ти запросто зможеш зняти собі квартиру і більше не хвилюватися за житло. Це твій шанс! — Марина говорила так переконливо, що я сама починала вагатися. Мені дуже потрібна була квартира, адже продовжувати таємно ночувати в Ніки в гуртожитку було дуже небезпечно. Нас, в будь-який момент могли спалити і тоді,  на одного безхатька, в світі стало б більше. Я не могла продовжувати підставляти Ніку. Потрібно було щось вирішувати.

— Чорт із ним, я згідна, — зваживши всі за і проти, я таки вирішила ризикнути. Життя і так загнало мене в глухий кут, тому я гадала, що гірше вже бути не може. Ох, як же я помилялася...

— Я знала, що ти приймеш правильне рішення. Ходімо, проведу тебе, — Марина аж засвітилася від радості підштовхуючи мене до виходу з гримерки. Я ледве встигла вхопити маску, щоб і надалі залишатися для всіх інкогніто.  

З кожним зробленим кроком я відчувала, як моє серце починає битися гучніше і швидше. Так було не завжди, а лише тоді, коли мені загрожувала небезпека. 

— Все, Авроро, не підведи, — Марина відчинила переді мною двері, і, зробивши глибокий вдих я увійшла всередину приміщення.  

Приглушене освітлення і тісний простір викликали певну незручність та скованість рухів, але найбільше мене обурила поведінка клієнта. Він стояв до мене спиною...

— Починай, — промовив чоловік так і не повернувшись до мене обличчям.

Кімнатою розлилася повільна мелодія і я почала звиватися навколо планки, виписуючи ногами запаморочливі візерунки. Те, що чоловік на мене не дивився дуже напружувало і насторожувало. Навіщо було платити шалені гроші, коли він жодного разу не поглянув в мій бік? Хоча, це питання було вже до нього. Я свою роботу виконала і сумлінно відтанцювала законні три хвилини виклавшись наповну. От тільки його пряма спина не припиняла мене насторожувати. Хто ж він?

І, саме тієї миті,  коли музика зупинилася, а я зібралася відкланятися і піти, чоловік обернувся до мене обличчям. Матінко рідна, краще б він цього не робив! Здавалося, що в цю мить моє серце зупинилося, а тіло приросло до підлоги повністю відмовляючись слухати мозок. Я заціпеніла вмиваючись хвилею спантеличення адже це було просто неможливо! Переді мною стояв Яворівський і хижо посміхався.

— Яка несподівана зустріч, Авроро, — промовив сталевим тоном викликаючи на моїй шкірі неприємний холодок. — Як бачиш, я теж вмію дивувати. 

В мене зникає вміння розмовляти, коли я знову зустрічаюся з крижаним поглядом Яворівського. В його очах — непроглядна темрява, а в словах — руйнівна небезпека. Він робить всього лише крок на зустріч і я опиняюся в капкані його міцних рук. 

— Що ви собі дозволяєте? Негайно відпустіть мене, інакше я викличу охорону! — Мій голос прорізується, як тільки його руки торкаються мого тіла. Разом зі спалахом потужного імпульсу, який виникає при нашому зіткнені я починаю з усіх сил борсатися в його руках, але чоловік навіть не думає мене відпускати. Його очі горять вогнем, а моє бажання звільнитися з його лап лише посилюють цей тиск.