°✧ 8 ✧°

— Ну, кажіть, — Надія Петрівна насуплено поглянула на хлопців.

— Ільяс до карт не причетний, — сказав Юхим і зиркнув на Вадима.

— То як вони опинилися в нього під подушкою? Як вони взагалі опинилися в нашій хаті?

— Це я приніс, — спокійно і абсолютно незворушно промовив Вадим.

— Ти? — здивовано перепитала Надія Петрівна. Це був неочікуваний поворот і вона поглянула на інших дорослих, присутніх за столом. Те, що син Олександра, місцевого фельдшера, ЄДИНОГО медика на все село (якщо не рахувати ветеринара Данила), приніс у її дім таке неподобство, приголомшило жінку. Така ж інтелігентна родина… — І в кого ти їх взяв?

— У нас у гаражі на полиці лежали, — так само спокійно продовжив Вадим.

— А хто їх туди поклав?

— Звідки мені знати? Хтось поклав, — знизав плечима хлопець.

— А як я у твого батька поспитаю?  — примруживши одне око, поцікавилася Надія Петрівна.

— То питайте, — гмикнув Вадим.

— Не знаю, чи буду питати, але тиск піду поміряю, бо щось мені недобре від вас всіх… — пробуркотіла жінка, виходячи з-за столу і беручи з собою карти.

Коли вона вийшла за хвіртку, Семен Григорович усміхнувся.

— Знаєте, коли я добирався додому з Хабаровського краю, то навіть не уявляв, як у вас тут весело.

— Так, весело, — погодився Юхим. Він намагався не дивитися ні на друга, ні на кузена, що стояли по обидва боки від нього. Менші Юхимчуки завмерли позаду, намагаючись не дивитися на старших.

Олена перезирнулся з чоловіком і з сестрою. Було очевидно, що Вадим не приносив карт, що це зробив Богдан, бо занадто вже нервував, але друг взяв вину на себе.

— Вадиме, а тебе не будуть сварити вдома? — поцікавився Сергій.

— Ні, — впевнено повторив хлопець.

Така впевненість мала підстави. Цієї весни, йдучи до школи, хлопці знайшли вужа, якого взяли з собою, а в класі той виліз із портфеля й поповз між рядами парт до дошки. Побачивши змія, вчителька математики заверещала так, що мало не повилітали шибки в класі. Директорка тоді викликала всіх батьків класу, довго розповідала, що дисципліна жахлива, що діти абсолютно ні до кого не дослухаються, та погрожувала відправити всіх хлопців до колонії, якщо винні не зізнаються.

Олександр після зібрання відвів сина вбік і поцікавився, що той знає. Вадим був щирим. Він чесно зізнався, що причетний до історії з вужем, бо він його знайшов, але навряд чи його покарають через батька-медика і маму-вчительку, як і Юхима, який запропонував взяти вужа з собою, бо той онук учительки трудового навчання, котра відірве йому голову за такі речі, а от Ігор Лич, котрий власне й ніс змія, був з неблагополучної родини… і неприємностей для друга не хотілося. Навіщо принесли вужа до школи? Думали після уроків занести його до лісосмуги, щоб не повзав селом,  бо баби б його забили…

— Ну… порятунок змія — шляхетна справа, але метод ви обрали якийсь дивний...

— Та хто ж знав, що той виповзе?

— Ви б мали про це подумати. Отже є два варіанти: брехати чи казати правду. І знай, що б ти не обрав, я все одно буду за тебе, бо ми — сім’я.

Директорка тоді вислухала хлопців і не покарала, сказала тільки вибачитися перед вчителькою математики і пояснити їй причини свого вчинку, бо Олександр, несподівано навіть для себе самого, сказав палку промову про те, що зараз у світі так мало добра і не можна карати хлопців за спробу порятувати бідного вужа від смерті, адже якщо за своє прагнення вони будуть покарані, то надалі будуть сумніватися, перш ніж чинити добро. Так, з математичкою вийшло негарно, вона злякалася. Так, бачила, що до неї повзе вуж — не отруйний змій, але заспокоїтися не могла (так вона сама потім сказала), хлопців пробачила. На тому інцидент було вичерпано, а Вадим отримав впевненість, що батькові можна довіряти. Тому зараз, беручи на себе провину Юхима, Вадим вірив, що батько його не покарає.

— Як повернуся додому, я вишлю вам, хлопці, поштою нормальну книгу про секс, — сказала Наталя, докуривши цигарку. 

— Бабуся не дозволить нам таке читати, — насуплено відповів Юхим.

— А ми їй не скажемо, — усміхнувся Семен Григорович, і хлопці з недовірою поглянули на нього. Вони не пам’ятали діда, він був для них чужим. Поява худого бритоголового чоловіка навіть трохи лякала дітей, але саме в той момент до них прийшло розуміння, що в них з’явився досить впливовий друг і союзник. — Може, і я щось цікаве для себе там вичитаю, — поважно додав дід.

Хлопці здивовано перезирнулися між собою, як і решта дорослих за столом, а потім всі засміялися.

Надія Петрівна, після перевірки тиску за “шкільним” столом, розповіла Олександру про вранішню пригоду. Він її вислухав і сказав, що поговорить з сином, а той, легкий на спомин, саме й повернувся додому. Вчасно.

Коли за жінкою зачинилася хвіртка,  Олександр поклав карти на стіл, склав руки на грудях і питально поглянув на сина.

— Карти приніс Юхим. Взяв у Лича. Той ще там у когось.

— Для чого?

— Ну… ми в дурня грали, ну і… розглядали, — пролепетав, червоніючи Вадим.

— У мене в шафі є купа медичних книг, чому їх не розглядаєте?

— Там не так цікаво, ми вже розглядали...

— О... — Олександр здивовано закліпав. Коли встигли? — Отже, не цікаво… а що ж тоді цікаво?

— Тітка Наталя пообіцяла прислати нормальну книгу про... про секс. Де не тільки анатомія, а і що та як робити… вона каже, що сексуальна грамотність, то дуже важливо.

— М-м-м… Я запитаю в неї, що то за книга. Але все одно, перш ніж я сам особисто не прочитаю — читати її вам не дозволю.

— Тоді ти другий у черзі.

— Другий? — здивовано перепитав Олександр.

— Так. Після діда Семена.

— А дід Семен тут яким боком?

— А вона це пообіцяла при всіх. І коли Юхим сказав, що Надія Петрівна не дозволить, то дід Семен…

— От старий лис, — усміхнувся Олександр. — Тоді я гляну лише одним оком. А зараз йди, покажися матері.