Розділ 21. Одяг

Роса продовжувала активно й невтомно творити, змінюючи світ навколо себе.

Після кольорових морських мушель, охайної камінної стежки до порогу нашого дому, великого сірого валуна та кам'яних стільців біля вогнища каміна, вона раптово почала робити зовсім дивні, незрозумілі речі. Точніше, вона створювала дещо особливе, витончене для свого власного тіла. Я заворожено спостерігав за цим таємничим процесом здалеку, з тіні дерев, намагаючись зайвий раз не втручатися в її роботу своєю волею. Я вже був добре навчений колишнім досвідом нашого співжиття. Будь-які мої логічні, раціональні запитання лише сильно й помітно сповільнюють її творчий процес, збиваючи з пантелику. А правильної, вичерпної відповіді від неї все одно доводиться терпляче й довго чекати до самого кінця, поки задум не втілиться в матеріальну форму.

Вона щоранку, ледь розплющивши смарагдові очі, брала довгі, вузькі стебла дикої лісової трави. Але це була зовсім не та звичайна фіолетова трава, що соковито й густо росла просто на нашій галявині під вікнами. Це були якісь особливі, рідкісні стебла з далекого, вітряного морського узбережжя, куди ми плавали на черепахах. Там ґрунт завжди був набагато вологішим, солонішим і прохолоднішим. Вона спочатку з величезним, нелюдським терпінням довго висушувала їх на гарячому денному сонці, позбавляючи зайвої вологи. Акуратно розкладала рівними, ідеальними рядами на великому пласкому валуні, який сама ж колись із зусиллям принесла в наш дім замість столу. Коли зелені стебла під променями міняли колір, ставали ламкими й сухими, вона знову занурювала їх у прохолодну солону морську воду. Тримала їх там дуже довго, насичуючи міццю моря. При цьому Роса вимірювала час зовсім не за рухом сонця чи далекми зірками на небосхилі, а якимось своїм особливим, тонким внутрішнім чуттям, що не потребувало приладів. А потім вона знову дбайливо висушувала ці вологі стебла на сонці.

Потім, сідаючи на кам'яному підвіконні, вона безжально й важко била їх великою дерев'яною палицею. Працювала терпляче, монотонно, довгими годинами поспіль, затишно сидячи на нашому дерев'яному порозі під спів прозорокрилих птахів. Робила це затято доти, доки жорсткі, сухі стебла на теплому камінні не перетворювались на щось набагато м'якше, податливіше й ніжніше. Вони ставали схожими на тонкі, світлі, майже невагомі й дивовижно гнучкі лісові волокна, що слухалися кожного руху рук.

І, зрештою, вибравши хвилину, вона дуже вправно й красиво переплітала ці нитки-волокна між собою, утворюючи візерунки. Її тонкі пальці під час цієї роботи рухались надзвичайно швидко, ритмічно, впевнено. Наче її руки на підсвідомому рівні пам'ятали цей складний, химерний рух, якого вона ще ні разу в житті не робила на цій новонародженій планеті, відкриваючи в собі прадавні знання душі.

Так на світ народився найперший усесвітній одяг, створений людиною.

Вона почала з гордістю й грацією носити на своєму тендітному тілі ці дивні плетені речі, що міняли її подобу. Це були охайні, м'які смуги переплетеного волокна світлого відтінку. Вони красиво й ніжно облягали її тонкий стан, підкреслюючи лінії. Лагідно обвивали плечі, рятуючи від нічної прохолоди, і плавно спускалися вздовж стегна. Більше того, вона незабаром з великою, зворушливою турботою зробила точнісінько такі ж ткані речі й для мене. Принесла їх якось пізнього вечора, коли в каміні догоряли дрова, і мовчки, з ніяковістю простягнула мені у своїх долонях. На її блідому обличчі в цю хвилину дивно й мило змішалися щира, горда радість за свій витвір і легка дівоча невпевненість перед моїм суворим судом.

Я спочатку виразно не розумів їхнього істинного, практичного призначення у цьому теплому світі. Навіщо нашому досконалому, бездоганному тілу потрібні ці штучні кайдани й пута з сухої трави, що обмежували рух? Але сперечатися з нею чи засмучувати її відмовою не став, слухняно прийнявши дарунок.

І таких плетених речей, смуг та накидок у нашій хатині з кожним новим днем ставало все більше й більше, вони заповнювали простір. Вони тепер лежали всюди, куди не кинь очі: на великому сірому валуні, на нашому великому ліжку з моху, під ним, на дерев'яному підвіконні вікна. Це були найрізноманітніші переплетені смуги й клапті. Вони кардинально й помітно різнилися між собою за своєю товщиною, кольором, щільністю і складністю обраного візерунка. Наче кожна нова річ у її терплячих руках прагнула бути набагато кращою, витонченішою та досконалішою, ніж попередня, фіксуючи її еволюцію як майстра.

І ось одного сонячного, ясного раннього ранку Роса раптом упевнено й рішуче заявила мені прямо з порогу хатини, упираючи руки в боки:

— Нам терміново потрібен набагато більший, просторіший дім, Творцю. Мені необхідне ще одне окреме приміщення для праці. А краще — відразу кілька нових кімнат для зручності.

— Кілька нових кімнат? — з щирим подивом перепитав я її, ледь не впустивши ніж. Я в цей момент ще навіть не встиг підняти свою голову від соковитих, свіжих фруктів, які саме дбайливо розкладав на нашому дерев'яному столі для сніданку. — Навіщо нам раптом знадобилося кілька додаткових приміщень серед цього лісу? У нас же є чудовий, міцний і надійний живий дім, вирощений із дерева-велетня. У нас є все для спокійного й щасливого життя вдвох.

— У нас у хаті більше взагалі немає вільного місця для кроку, — впевнено й безкомпромісно сказала вона, проходячи всередину. І в її тонкому голосі відразу ж забринів той самий знайомий мені, затятий відтінок. З яким вона колись давно доводила мені перед сном, що пухнасте довговухе звірятко обов'язково мусить спати на ліжку прямо між нами двома, заважаючи мені. — Ти просто озирнись навколо своєї осі й подивись сам на цей безлад.

Вона одним широким, емоційним жестом руки обвела всю нашу єдину затишну кімнату, демонструючи масштаби.

Великий сірий валун був повністю завалений купами переплетеного сухого волокна й ниток. На підвіконні нерухомо лежали три готові великі вироби й один ще наполовину недороблений, з якого стирчали нитки. А з-під нашого м'якого ліжка кумедно й безглуздо визирав край чогось масивного, жовтуватого й ще зовсім вологого від солоної морської води, що пахло океаном. Пухнастий малюк із шістьма лапками якраз затишно влаштувався на одній із таких кучугур, задоволено мружачись.