Розділ 4. Перші відчуття

Я тихо сидів на м'якій траві й заворожено спостерігав за далекими зорями. Я довго й невідривно стежив за їхнім повільним, розміреним шляхом темним нічним небосхилом, який колись накреслив у власній уяві. У їхньому неквапливому, величному танці навіки закарбувалися первісна сила та непорушний спокій їхнього буття. Проте тепер я дивився на них з абсолютно іншого ракурсу — знизу вгору, з поверхні маленької планети.

Відчувати шовк живої трави під своїми босими ногами було неймовірно приємно, до мурашок по шкірі. Тонкі зелені стеблинки ніжно торкалися моєї нової шкіри. Вони лагідно лоскотали її, іноді слухняно згиналися під вагою моєї стопи, піддаючись кожному кроку. Тверда земля під ними була дуже теплою, живою. Вона ще довго зберігала в собі сонячні залишки гарячого денного світила, наче ділилася зі мною своєю накопиченою за тривалі години енергією.

Я повільно провів долонею по цій густій траві. Виразно відчув приємну, вологу прохолоду вечірньої роси на самих кінчиках пальців. Відчув легку шорсткість окремих стеблинок, дивовижну, майже нереальну м'якість молодих лісових листочків. Це було надзвичайно дивне, хвилююче відчуття для моєї безмежної свідомості, яка раніше не знала фізичних обмежень. Я й так чудово знав, з чого саме складається кожна травинка у цьому лісі. Знав кожну її найменшу часточку, кожен мікроскопічний атом, кожну хімічну сполуку всередині. Але знати все заздалегідь у теорії — виявилося зовсім не те саме, що відчувати це наочно, кожною клітиною власної шкіри. Практика буття виявилася куди глибшою за сухі розрахунки.

Легенький вечірній вітер м'яко ковзав своїм прохолодним подихом по моєму обличчю. Спочатку він лагідно торкнувся гарячого чола, заспокоюючи думки. Потім плавно перейшов на щоки, надовго заплутався у моєму волоссі й побіг далі. Моя нова шкіра відразу ж відгукнулася на цей свіжий дотик трепетною прохолодою.

Я глибоко, на повні груди вдихнув повітря.

У цьому повітрі панував густий, запаморочливий запах свіжої трави, вологої від нічної вологи землі й прекрасних нічних квітів, що саме зараз, під розсіяним місячним світлом, розкривали свої великі, соковиті бутони. Я вдихнув ще один раз, набагато повільніше, заплющивши очі. Я ніби щиро, всім серцем хотів назавжди запам'ятати цей первісний, чистий запах планети, закарбувати його у своїй новій людській пам'яті.

Десь зовсім поруч, у напівтемряві, тихо й приємно шелестіло густе листя дерев.
Я вперше виразно почув власне людське дихання — цей мірний, тихий звук повітря, що наповнювало мої легені.
І раптом я цілковито усвідомив ще щось надзвичайно важливе, що раніше здавалося абстракцією.
Своє нове, справжнє фізичне тіло.

Я відчув його реальну вагу, його приємне, пульсуюче внутрішнє тепло. Почув рівний, заспокійливий ритм власного серця, що билося у грудях. Відчував ледь помітне напруження м'язів, яке слухняно й м'яко зникало щоразу, коли я робив довгий, повільний видих у вечірню темряву.
Я високо підняв руку й заворожено подивився на неї, розглядаючи лінії на долоні у світлі супутників.
Це була моя власна, матеріальна рука.

Я міг нею вільно торкатися всього навколо, змінюючи цей світ физично. Міг тонко відчувати кожен предмет, його форму, температуру й текстуру. Міг просто заплющити очі — і мій створений світ від цього зовсім не зникав у небуття, він продовжував існувати за своїми законами.
Я слухняно заплющив їх, довіряючись іншим чуттям.
Прохолодний вечірній вітер залишився поруч, лоскочучи шкіру.
Приємний, солодкий запах нічних квітів теж залишився у моїх легенях.
М'яка трава все так же явно відчувалася під моїми босими ногами, утримуючи мою вагу.
І далекі нічні зорі, яких я більше не бачив людськими очима, усе одно нерухомо були там, на своїх чітких місцях у безмежному космосі. Вони світили для мене, навіть коли я не дивився на них.

Я вперше щиро, від усього серця усміхнувся. Мені неймовірно подобалося просто бути тут, відчувати цей живий, дихаючий світ кожним своїм рецептором.
Дім для себе я будувати з каменю чи зрубаного дерева не став. Я його лагідно, з повагою виростив із самої природи, попросивши про допомогу.