Розділ 41

Повідомлення від Аліни, підписане загадковим "Ехо", стало холодним душем. Дмитро міцно стиснув телефон. Фотографія Аліни біля Інституту біоінженерії не залишала сумнівів – вона була там, і вона знала, що їхнє розслідування наближається до істини.
"Це Аліна, — прошепотіла Олена, її голос був ледь чутним. — Вона попереджає нас. Але чому? І що це за небезпека?"
Дмитро негайно зателефонував Андрію. "Андрію, ми отримали повідомлення від Аліни. Вона в Інституті біоінженерії. Вона попереджає нас, щоб ми не йшли далі".
Андрій, почувши це, одразу ж зрозумів серйозність ситуації. "Це означає, що вона не просто ховається, Дмитре. Вона або утримується там, або сама є частиною чогось дуже небезпечного. Не роби нічого поспішного. Я зберу інформацію про цей інститут. Це місце, куди не можна просто так увійти".
Але Дмитро не міг чекати. Кожна хвилина була на вагу золота. Якщо Аліна там, і вона в небезпеці, він не міг сидіти склавши руки. Він відчував, що це останній шматочок пазла, який розкриє всю правду про Анну, про Олену, і про їхній дивовижний зв'язок.
"Я поїду туди", — рішуче сказав Дмитро, дивлячись на Олену.
"Я з тобою", — одразу ж відповіла вона, її очі були сповнені рішучості. "Це стосується і мене, Дмитре. Мого серця. Мого життя. Я повинна дізнатися правду".
Дмитро розумів, що це надзвичайно ризиковано. Олена ще не повністю відновилася, а Інститут біоінженерії, судячи з чуток, був місцем, куди краще не лізти. Але він також бачив її рішучість. Вона була такою ж сильною, як і Анна.
Наступного дня, після того, як Софійку залишили під наглядом надійної няні, Дмитро та Олена вирушили до Інституту біоінженерії. Це була непримітна будівля на околиці міста, оточена високим парканом та камерами спостереження. Вона виглядала як звичайний науково-дослідний центр, але Дмитро відчував холод, що пробігав по шкірі. Це місце було сповнене таємниць.
Вони вирішили діяти обережно. Дмитро, використовуючи свої старі журналістські зв'язки, спробував отримати доступ під виглядом представника фонду, який зацікавлений у фінансуванні медичних досліджень. Олена чекала його в машині, її серце шалено калатало.
Через деякий час Дмитро повернувся. Його обличчя було похмурим.
"Вони мене не пустили. Сказали, що інститут закритий для відвідувачів, а їхні дослідження засекречені. Але я бачив охорону. І відчував, що там щось не так. Вони дуже нервували".
Раптом Олена схопилася за груди. Її дихання стало уривчастим. Вона відчула різкий, пронизливий біль у серці, а потім — потужний потік образів, що промайнули перед її очима, ніби яскравий спалах. Вона бачила лабораторію, пробірки, якісь складні апарати, людей у білих халатах. І серед них — Аліну, яка була підключена до якихось приладів, її очі були сповнені болю і страху.
"Дмитре! Я бачу її! — прохрипіла Олена, її очі були широко розплющені. — Вона там! У лабораторії! Її використовують!"
Дмитро зблід. Це було не просто "відлуння пам'яті". Це був справжній, живий зв'язок. Олена бачила те, що бачила Аліна. Це було приголомшливо, містично, і неймовірно небезпечно. Це підтверджувало слова Аліни про "експеримент".
"Ти бачиш, що там відбувається?" — запитав Дмитро, намагаючись зберегти спокій.
"Я бачу її... вона... вона страждає, — Олена заплющила очі. — І я відчуваю її біль. Це пов'язано з цим чіпом. Вони... вони намагаються щось з неї витягти".
Він зрозумів. Проект "Ехо". Це був експеримент з передачі не лише пам'яті, а й, можливо, інформації, або навіть чогось більше. І Артем, мабуть, знав про це, і хотів використати це для своїх цілей.
Дмитро негайно зателефонував Андрію. "Андрію, не чекай. Ми повинні штурмувати інститут. Олена бачить Аліну. Її утримують там. Вона в небезпеці".
Андрій, почувши це, більше не сумнівався. Масштаб операції зростав. Це був не просто пошук втікача, а порятунок людини, яка була заручницею жахливого наукового експерименту. Дмитро подивився на Олену. Її обличчя було блідим, але в її очах горіла рішучість. Вони повинні були врятувати Аліну. І, можливо, розкрити найглибшу таємницю, що пов'язувала їх усіх.