Розділ 40

Викриття таємниці Аліни та її можливого зв'язку з генетичним експериментом викликало у Дмитра та Олени нову хвилю тривоги. Це була не просто сімейна драма, а наукова головоломка, що могла мати далекосяжні наслідки. Андрій, незважаючи на початковий скептицизм, взявся за розслідування з усією серйозністю. Він розумів, що це може бути пов'язано не лише з Артемом, а й з іншими впливовими особами, які брали участь у таємних дослідженнях.
Дмитро майже весь свій час присвятив пошукам Аліни. Він обдзвонював старі контакти, перевіряв усі можливі зачіпки, сподіваючись знайти сестру Анни, щоб дізнатися всю правду. Олена, тим часом, продовжувала вивчати щоденник Аліни, намагаючись знайти будь-які натяки на місцезнаходження сестри або на сутність того "експерименту". Її власне серце, серце Анни, тепер здавалося ще більшою загадкою. Вона відчувала, що її особистість нібито зливається з особистістю Анни, і це було водночас лячно та захопливо.
Одного вечора, коли Дмитро повернувся додому після чергового безрезультатного дня, Олена чекала на нього з обличчям, сповненим розгубленості.
"Дмитре, я знайшла ще одну річ у щоденнику Аліни, — сказала вона, простягаючи йому розгорнутий аркуш. — Це був малюнок. Схема. Схема якогось механізму. І поруч з нею напис: 'Проект 'Ехо'. Інститут біоінженерії. Професор Васильєв'."
Дмитро здригнувся. Інститут біоінженерії. Він чув про нього. Це був засекречений дослідницький центр, що знаходився на околиці Києва, про який ходили чутки про незвичайні, а іноді й небезпечні експерименти. І професор Васильєв – ім'я відомого, але дуже закритого вченого, який зник з публічного простору багато років тому.
"Це воно, Олено! — голос Дмитра був сповнений передчуття. — Це може бути ключ до всього! Проект 'Ехо'! Це може бути назва того експерименту".
Він негайно зателефонував Андрію, передавши йому нову інформацію. Андрій, почувши про Інститут біоінженерії та професора Васильєва, став дуже серйозним.
"Це небезпечно, Дмитре. Цей інститут давно перебуває під пильним наглядом. Там проводяться дуже сумнівні дослідження. Я зберу інформацію, але це не буде легко. Можливо, Артем теж був пов'язаний з цим проектом".
Олена згадала слова Артема: "Вона моя. Я дав їй життя". І тепер вона розуміла, що Артем, ймовірно, вважав себе творцем, який міг контролювати життя інших, використовуючи цей "Проект 'Ехо'".
Протягом наступних днів Андрій з'ясував, що професор Васильєв був ключовою фігурою в "Проекті 'Ехо'", який був офіційно закритий десять років тому, але, за чутками, продовжував функціонувати в підпіллі. Метою проекту було вивчення можливостей передачі генетичної інформації та пам'яті за допомогою біологічних матеріалів, зокрема органів. Це була дуже ризикована і навіть небезпечна сфера досліджень, що виходила за межі етичних норм.
"Це означає, що Анна і Аліна були частиною цього експерименту, — прошепотіла Олена, її обличчя знову побіліло. — Їх використовували. Можливо, навіть від народження".
Дмитро обійняв її. Він відчував її біль, її страх. Це було жахливо – усвідомлювати, що людину могли використовувати як піддослідного кролика.
"І якщо Артем знав про цей проект, він міг використати його для своїх цілей, — сказав Дмитро. — Він міг знати про хворе серце Анни і про її зв'язок з цим проектом. Він міг бути посередником, щоб "влаштувати" пересадку саме тобі, Олено, щоб отримати доступ до цього "ехо" пам'яті".
Раптом на телефон Дмитра прийшло повідомлення. Від невідомого номера.
"Я знаю, що ви шукаєте. І я знаю, що ви знайшли. Не шукайте мене. Не йдіть далі. Це небезпечно для вас. І для неї."
Під повідомленням була фотографія. Фотографія Аліни. Вона стояла біля входу до Інституту біоінженерії, її обличчя було сповнене тривоги. Повідомлення було підписано одним словом: "Ехо".
Дмитро здригнувся. Це було попередження. Від самої Аліни. Вона знала, що вони йдуть за нею. І вона намагалася їх зупинити. Але чому? Що вона приховувала? І яка небезпека чекала їх за стінами Інституту біоінженерії? Перехрестя долі, що звело їх разом, ставало дедалі заплутанішим, обіцяючи не лише розкриття таємниць, а й смертельну небезпеку.